Глава 11. Сила не приходить від перемоги. Ваші труднощі розвивають ваші сили." – Арнольд Шварценеггер

-- Маам, привіт. -- пролунало на тому кінці "дроту". 
Дзвонив Артем, любий син і розрада жінки. Вони з Олегом ще так і не сказали дитині, що розлучились. І як це зробити, поки вона не знала. Треба поговорити спочатку з Олегом, а його Марині аж ніяк не хотілось бачити. Занадто боляче..

Отож, молоду жінку дзвінок сина застав вже вдома, коли вона захекана, наче втікала від зграї вовків забігла після бентежної зустрічі. 
-- Привіт, моє сонце). Як ти? -- усміхнулась вона в камеру, знімаючи пальто і тільки за мить усвідомила, що знаходиться в своїй орендованій квартирі. 

"Дідько!" -- подумала вона. 
"-- Ага! Придумуй вже щось давай швиденько!" -- пирхнув Мозок до Фантазії і та швиденько почала підкидати потрібний текст.

-- Та я нормально. Вчуся. Ходили з Пабло на яхті нещодавно. Він вчив мене підіймати вітрила. Ма! Це так круто! -- захоплено розповідав син, поки Марина нишком сунула на кухню. -- Ой! А де це ти??

От і момент істини...

-- А це я сину.. на обʼєкт приїхала. Так. Вирішила знову зайнятися дизайном. Точно.. 

-- Дизайном... -- скептично перепитав хлопчик. 
-- Так.. я ж вчилась. І навіть трохи працювала. Ось, вирішила знову спробувати свої сили. -- ляпотіла жінка. Всілась нарешті на табурет і підперла рукою підборіддя. Поглянуда на сина крізь екран смаотфону. Вона так скучила за ним. Не бачила своє дитя вже близько півроку. Так хотілося зірватись і поїхати до мами в Італію та зараз вона не могла собі цього дозволити. Перш за все через те, що їй тепер треба хоч трохи налагодити своє життя. А ще ж сказати якось Артему поавду..

"-- Мабуть треба таки подзвонити Олегу.. -- задумливо проказав Голос розуму.

-- Ма, а у вас з татом все нормально? -- якось насторожено запитав син і примружив свої темні вири, геть такі самі, як у його батька.

-- Так, а що? -- збрехала..

-- Та він сказав, що ти в СПА поїхала.. а ти ж наче.. -- він затнувся. -- чи може вже почала..

Щоки Марини знов почали горіти, але вже не від збентеження, а від того, що доводилось брехати власній дитині. А це ще гірше.

Перевівши тему в більш мирне русло, Марина ще трохи поговорила з сином і побажавши йому гарного вечора та розцілувавши віртуально, попрощалась з чадом. Та телефон покласти не встигла!

"--Та що б вам підняло та гепнуло! Мені сьогодні  ї сти дадуть нормально??!!!" -- обурився Шлунок.

"-- Боюсь після цього дзвінка треʼ буде гукати Печінку на допомогу..." -- непевне відповіда Інтуіція.

"-- Ох ти ж трясця!! " -- озвався Мозок.

На екрані телефону майоріло імʼя колишнього чоловіка. А Серце радісно підстрибувало... чомусь..

+***************
 

-- Чого тобі? -- без привітання озвалась. Не можна було показати Олегу, що їй ще не відлягло. Вона зробила свій вибір. Він з ним погодився і прийняв. Чого зе бажати. Вже більше місяця, як вони розлучені. У кожного своє життя.

-- І тобі привіт.. -- відповів такий знайомий і до болю рідний голос.

-- Ага..

-- Як ти? -- запитав Олег і замовк. На тлі чулись якісь звуки. Схоже щось шварчало та булькало... вечерю готує?

-- Нормально. -- відрізала сухо. -- ти подзвонив дізнатись, як у мене справи?

На тому кінці видихнули, матюкнулись і ...

-- Мені Артем дзвонив. Довелося йому вигадати, що ти у СПА..

"- - красно дякуєм, що вчасно попередив!" -- пробурмотів Сарказм. Всі дружно закивали на знак підтримки.

-- Треба якось йому сказати.. про нас... -- сухо відповіла жінка.

-- Я тут подумав .. -- знов щось бряцнуло. Чоловік просичав щось на кшталт лайки.. -- може не будемо поки що травмувати дитину? Перехідний вік і все таке.. А твоя мама? Вона ж шоці буде!

В шоці була зараз Марина від подібної заявочки. Не хотіла казати Олегу, що його навіжена матуся вже якось дзвонила їй і виставляла претензії, що мовляв, "така-сяка погана, чоловіка покинула нІгАдяйка". Ага! Вже!

-- Ну чого ти так? -- ображено відповів Олег. -- просто згодом, хочаб в кінці навчального року. 
І тут Марина здогадалась, що оце все вона тільки що сказала вслух. 
-- А ти на маму не ображайся. Вона так само вражена, як і .. -- він затнувся І далі не продовжив. -- Я поки мовчатиму. Щось придумаю. 
Жінка тільки зітхнула.. Може колишній і має рацію і не потрібно зараз шокувати дитину.. Головне, щоб свекруха не подзвонила її матері і не висказала своє "фе". Про це і сказала Олегу. 
-- Я поговорю з мамою..-- відповів чоловік і вона розпрощалась з ним. 
В душі все горіло, а серце стискалось і хотіло... Що? Повернути все? Знову кинутись в те кохання, що зʼїдало її із середини? Знову жити в байдужості та ігнорі, як якісь сусіди по квартирі і зустрічатись тільки для того, щоб комуналку оплатити? Ні! Досить з неї. Треба відпустити і забути. Хоча ні, забути не вийде. Все ж у них є син. А от відпустити... це буде складно, але вона впорається. Он, проект класний взяла, ним і займеться.

"-- Точно!" -- вигукнув мозок.

"-- Оце діло!" -- підбадьорив Внутрішній голос.

"-- Та і проект, що треба.. "-- зухвало підморгнуло Лібідо.

"-- Та закрийся вже.. " -- вимовило Серце і відвернулось до стіни. 
"-- Ее! Це моя фраза!" -- обурився Мозок. 
" -- Йди в дупу!" -- підтримала Душа!

"-- Не надО!" -- Вигукнула Дупа! -- у мене тут і так всього багато! І мрії, і бажання, і очікування! Нєєє! Фате! Розбирайтесь самі!