Глава 10. Секрет змін полягає в тому, щоб зосередити всю вашу енергію не на боротьбі зі старим, а на побудові нового." – Сократ

Марина сиділа на першому поверсі ресторану в центрі Києва і чекала на потенційного клієнта. Він сам їй написав в Телеграм і призначив зустріч. 
Жінка бездумно дивилась у вікно, прокручуючи на безіменному пальці обручку, яку так і не зняла. Чому? І сама не знала. Клієнт написав, що запізнюється тому Маринка спокійно допивала свою каву. 
Раптом, її погляд привернула чорна ауді останньої моделі, яка паркувалась біля входу. Як відомо, в центрі  припаркуватись, то ще той квест. Сама вона машину залишила в дворах на Михайлівській, бо так простіше. Отож, ледь авто прилаштувалось, як із салону вийшов чоловік в дорогому сірому пальто. Вона не бачила його обличчя, але погляд чомусь ніби прилип до нього. Його рухи були нервовими і різкими, широкі плечі напружені. Однією рукою він тримав телефон біля вуха іншою, він саме закривав авто, як раптом, затиснув полу пальта дверцятами. Поки висмикував шматок матерії, машина що проїжджала повз, обризкала його водою з калюжі. 
Видно було, що чоловік матюкнувся, проте говорити по телефону не перестав. Знов подався в машину, вийняв серветки, почав чистити пальто. І вже, на диво без гаджета в руці. Стояв боком, тому Маринка просто спостерігала за чоловіком і вже було зібралась вибігти до нього запропонувати  доромогу, як він різко зірвався з місця і пішов в сторону входу в заклад. 
Телефон жінки озвався вхідним повідомленням:

"Я в закладі. Ви де?" -- написав абонент Макс Залізняк.

"Біля вікна. Бузковий джемпер." -- відповіла. Нехай орієнтується на колір одягу.

Яким же здивуванням для неї, коли вона побачила того самого чоловіка з ауді.

"Оце так збіг!" -- подумала вона.

"-- Ага! Здається в когось день не задався.." -- проспівав Мозок.

"-- Зараз хтось виїсь нам всі нерви чайною ложечкою".. -- пробурмотів Голос Розуму.

"-- Але ж подивіться, які плечі.." -- замріяно озвалося Лібідо.

"-- О, Господи! Та сховайся вже десь!!!" -- гримнув Мозок. 
Лібідо ображено засопіло. А чоловік вже наближався широким кроком і здається намагався вирівняти збите дихання.

*******
-- Оце так зустріч, Марино! -- прогуркотіло над вухом у жінки. -- Не міг навіть і подумати, що ось так вас зустріну.

Марина спочатку нерозуміче вирячилачь на чоловіка, а тоді спогади лавиною накотили, змушуючи згадати, де вона його бачила. Спортзал. Точно. Це ж він їй допоміг тоді. Це він говорив двозначними фразами і викликав в ній бурю емоцій.

-- Я теж.. -- знітилась вона. -- Добрий день. 
Макс якось дивно осміхнувся і вже спокійніше почав знімати верхній одяг та сів навпроти неї, склавши руки на столі. 
-- То ви і є мій замовник? 

-- Ваш.. -- знов зухвала посмішка осяяла гарне обличчя чоловіка, а сірі очі набули ртутного відтінку.

Марина посоіаласт на мʼякому диванчику і підсунула до себе сумку з рортфоліо. Почала діставати свої проекти.

-- Тод, давацте перейдемо до справи, пане Максим.

-- О! Марино, давайте просто Макс. І можна на Ти. Все таки, я тримав вас в своїх руках..

Марині здалося в цей момент, що її багряні щоки видно навіть через гар тонального крему, бо вуха прямо таки горілаюи. Вона сама засоромиласт своїх відчуттів, але швидко прийшла до тями. 
-- Це буде не зручно. Отож.. що б ви хотіли і що це має бути?

Макс почав розповідати про сестру, її діяльність і що б вона хотіла. Показав проект квартири та прибудинкової території, але повсякчас затримував погляд на жінці навпроти, яка задавала питання, робила нотатки у великому потертому часом записнику. Йому подобарлись ідеї та її підхід до сучасного дизайну. Йому подобався її професіоналізм і зібраність. А ще більше, йому подобалось на неї дивитись. Але хотілось насправді зовсім іншого. Хотілося знову тримати її в своїх руках, цілувати та пестити. Та погляд вичеплював обручку на пальці.. тільки це і зупиняло його від більш конкретних дій.

"-- Ну так навіть цікавіше! -- окрилено проказав Тестостерон"

"-- Ага! Не кажи гоп, поки не перескочиш."-- парирував Сарказм.

"-- Боже, які телепні" -- скрушно похитав головою Голос Розуму.

Мозок спостерігав, Душа зітхала, Серце розганялось наче на орбітреку.

А в іншому кутку ресторану за парочкою спостерігав Олег...