Глава 8. Єдиний шлях виходу — через." – Роберт Фрост

Марина була рада повернутися до роботи. З тих пір, як пішла одним днем від Олега і почала займатись дизайном, для неї виявилось, що робити те, що ій подобається, набагато краще, аніж просиджувати штани рахуючи, керуючи і взагалі бути тою, ким не є насправді. 
Спочатку вона зареєструвалась на сайті фрілансу і там полювала на замовлення. Та буквально за кілька таких клієнтів, її стали рекомендувати і слава про її професіоналізм побігла попереду неї. 
Не сказати, що Маринка прямо зірки з неба хапала, та на прожиття вистачало. Не той рівень звісно, що був, проте їй подобалось. Вона була вільною і це було головним. 
 

В спортзалі сьогодні було незвичайно багато людей. Окрім їі групи, з якою вона займалась на силових та ще однієї у іншого тренера, було багато новеньких. Марина ходила туди тричі на тиждень вранці, аби не застати отих всіх блогерів зі штативами та камерами, які тільки заважають пройти до тренажера. Більше гарють на камеру, ніж тренуються. Але стогодні, сисетема дала збій. І порри сніг, який випав та невеличку хуртовину, в залі ніде було яблуку впасти. Жінка ж ходила туди, аби не тільки підтримувати своє тіло в тонусі, а й щоб хоча б годину ні про що не думати. Закінчуючи останній підхід на  вертикальній тязі, важко опустила руки на коліна і схилилась, аби перевести подих. Весь час заняття, ловила на собі погляди незнайомих чоловіків і подумки дивувалась їхній реакціі на неї. Адже ніколи не носила отих модних нині лосин зі зборкою на дупі та коротких відвкртих топів. Звичайні спортивні легінси чорного кольору, вільна футболка того ж кольору, бордові кросівки та повна відсутність макіяжу. Все біль ніж скромно. Але сьогодні, щось пішло не так. 
Відкрила пляшку води, яка стояла на підозі біля неї і пожадливо зробила кілька великих ковтків. Втерла спітніле чоло тильною стороною долоні і вже піднімалась з лавки, як перед очима все попливло. Дезорієнтована жінка, намагаючись втриматись на ногах відчайдушно шукала опори і знайшла... у вигляді чогось твердого і мокрого. Впечаталсь прямо носом та так сильно, що здавалось, розʼюшила до біса свою видатну частину .. обличчя. І все б нічого, та в голові запаморочилось ще більше, коли опора поворухнулась. Марина вже думала, що от-от розпластаєтся на підлозі спортзалу, аж як сильні руки підхопили іі під спину і відірвали від землі. 
"-- Ох ти ж!" -- тільки й тьохнуло серце.

"-- Шо! Де?!" -- озвався мозок.

" -- Ти все пропустив.." -- муркнуло Лібідо.

****************
 -- Марино, що сталось? -- почувся занепокоєний голос Віталіка, її тренера, немов з-під товщі води.

-- Та от.. у нас тут дтп сталось.. -- промовиви гарний чоловічий голос. Низький такий, знаєте.. Трохи з хрипотою, наче він застужений. Та все одно, чулась наче усмішка.. -- дівчина спіткнулась..

-- Не спіткнулась.. -- почала Маринка. -- я .. я не знаю, що сталось. Я дуже перепрошую. Чесне слово.. я не знаю, що сталось...я не хотіла. 

Чоловік з низьким голосом, подав Марині пляшку води і навіть відкоркував її. Жінка все не могла підняти очі, аби поглянути на свого рятівника. Кивнула лише, взяла запропоновану воду, зробила ковток і таки підняла очі на нього. Сірі з прищуром очі дивились на жінку ..зацікавлено. Чоловік безсоромно розглядав іі , наче екзотичну тваринку в зоопарку, а легкий усміх кривив тонкі губи. 

Він був, не сказати, що гарний, але харизматичний безперечно. 
-- Трясця! Марино! Я з тобою почуваю цнотливим хлопчиськом! У мене з тобою все вперше: вперше бачу, як людина при здоровому ґлузді врізається в іншу, вперше бачу, щоб жінці подобалось більше качати руки, аніж дупу! -- протараторив Віталік і важко осів на пʼяту точку потираючи потилицю.

-- А я вперше бачу таку гарну жінку... -- промовив чоловік з сірими очима і Марина таки зустрілась з ним поглядом. Він дивився невідривно, наче намагався проникнути в саму душу. Марина кліпнула проганяючи наслання та перемкнулась на тренера, що вражено спостерігав за дивоглядками.

-- Нічого, Віталіку. Зате такий досвід не забувається.. -- хлопнула його по поечу і спробувал підвестися з лавки. Та це виявилось не так просто. Її хитнуло і вона вмить потрапила в обійми сіроокого чоловіка. 
-- Ууф... -- почулось над вухом. 
Жінка знов поглянула на нього. її очі опинились на рівні його підборіддя і вона змогла роздивитись триденну щетину, що прикрашала квадратне підборіддя і трохи виходила на потужну шию. Чомусь захотілось пройтися кінчиками пальців по цим жорстким волоскам і нарешті відчути, яка вона: мʼяка чи колюча, як у Олега. 
"-- дідько! От нашо ти так, Ностальгія!? -- озвалось серце!

"-- я не готова до нових стосунків!" -- проквилила Душа.

"-- А я дуже навіть ..." -- вигулькнуло Лібідо.

"-- Закрились всі!" -- скомандував Мозок і всі принишкли.

Марина тряхнула головою і випросталась. Промимрила "дякую" і швидким кроком попрямувала до роздягальні на ходу кинувши Віталіку, "до завтра".

Сіроокий же продовжував дивитися, як вона віддаляється..