Глава 7. Кожне розставання – це початок шляху до нової зустрічі. (Лиан Луа)

Три дні Марина просто лежала. Жінка не те що би страждала, просто здавалось з неї вийшли всі сили, а наповнитись ще не встигла. Дзвонили подруги, мама.. І якщо Віка та Наталка були в курсі подій і вона могла відбутися односкладовими відповідями, то коли дзвонила мама або Артемко, довелося вмикати веселість та вичавлювати із себе хоч якісь слова. Розповідати, що готувала на вечерю, як справи на роботі і головне, -- як Олег. Прохання увімкнути відео особливо вводили в ступор і Марина ловко переводила тему посилаючись на зайнятість, дзвінок по паралельній лініі, збігле молоко.

"-- Яке к бісу молоко? -- бідкався Голос Розуму.

-- Коровʼяче! -- огризнувся Мозок.

-- Закрились всі .. -- видихнуло Серце. Але так промовило, що дійсно закрились всі. Навіть Голос Розуму мовчав. Душа тихо обіймала стомлене Серце гладила по голові, тримала за руку.

А Марині хотілось, аби її хтось так само втішав иа тримав за руку. Але у неї була тільки вона. 
"-- Не найгірша компанія!" -- озвалась Самооцінка.

Вся компанія дружно глипнула на ту.

"-- А шо таке?" -- знітилась вона під поглядами колег. 
Марина ж продовжувала лежати на розкладному дивані в своїй невеликій спальні-вітальні і просто дивитися в стелю. 
"Шкода, що зараз не клеять шпалери на стелю.. Можна було б розглядати, як калейдоскоп.. різнокольрові вензелі, квіточки, золотисті переливи шовкограїї.." -- Роїлися думки.

"-- Ви ще килим на стіні згадайте у бабусі в селі!" -- саркастично відмітив Мозок.

-- Я тут! -- визирнула Ностальгія.

-- Та скрийся вже! -- прикрикнув Мозок. -- А ну бігом додому! Хвате шастать! -- і думки гуськом почимчикували по своїх місцях. 
Вночі не було легше. 

Марині то снилось чортішо, то біло жарко, то холодно. Дивно. Навіть робота її не втішала. Хоч жінка і зайняла тим, про що завжди мріяла, однак зараз їй зовсім не хотілось проектувати клумби з альпійськми гірками.

Вона завжди мріяла про будинок. Великий теплий дім, щоб можна було збиратися з друзями, аби у кожного члена сімʼї був власний простір необмежений однією кімнатою. Щоб нарешті можна було завести кота чи собаку, чи навіть обох.. Марина навіть колись малювала проект подвірʼя і прибудинкової територіі. Розробила план посадки дерев і кущів..

"Ось такюм буде магнолі. Навколо неї кущі рожевих півоній. А тут арка з плетучої троянди.. Трохи далі оазис з розлогої лаванди, мʼяти на килим з чебрецю, аби в один наскок назбирати жменю пахощів до літнього чаю. Бегонії та хризантеми по колу, на ві відкриті діляночки -- чорнобривці. Попід парканом жовтогарячі лілеї в компанії ялівця. а під вікнами спалерь загадкова папороть, для захисту сну. Ґанок прикрашений петуніями всіх кольорів райдуги, та сонячною ейшольцією. В садку, ну.. той що "вишневий коло хати", буяють у всю свою потужність та висоту..ніжні гладіолуси... А посеред двору обовʼязково блакитну ялинку, щоб прикрашати на зимові свята .. і ліхтарики.."

А у них з Олегом просто не було часу на це.. якось не до того було. Не до будинку.. Квартира є і досить. Велика, простора, з сучасним ремонтом. І у кожного був отой самий особистий простір. На не було спільного.. Особливо яскраво це відчулось, коли Артем поїхав за кордом з початком війни. Наче останній промінчик сонця покинув їхню домівку.

*********************
 

Якби не той набридливий звук, шо сповіщає про нові повідомлення, Марина можливо і не прокинулась бі так рано того дня. 

Хоча й планувала. Ще напередодні ввечері, вирішила, що вже досить валятись амебою і треба вже братись до роботи. Месенджер аж палав від кількості повідомлень, а Марина тільки розплюшила своі ясні очі.

Особливо виділялось одне повідомлення: червона вигня з висолопленим ящиком в компанії червоних прапорців сповіщала, що на звʼязку неперевершена кума Вікторія. 
Віка була подругою ще зі студентських часів. Бачила зародження стосунків з Олегом, витанцьовувала ковирялочку, коли дізналась про  ї хнє одруження і стала хрещеною Артемкові. . Сама ж була заміжня за Сергієм, другом Олега, який хрестив їхню доню Анастасію. А тому, куми вважали, що їм дуже пощастило по життю мати таку родину.

Віка була дуже запальною і безкомпромісною. В її розумінні, життя ми маєм одне, а за тим повинні продити його якісно. Власне вони з чоловіком в поглядах сходились і це допомагало ім досягати нових вершин. 

Чорнявка з довгим прямим волоссям і гострим язиком могла вивести на нерви і дати чарівного копняка в якості мотивації просто одним поглядом, тож і повідомлення від неї було чітким, обʼємним і ...загрозливим. 
"Піднімай свою дупу і досить корчити із себе стражденну. Приводь себе до ладу. Тобі подзвонить потенційний клієнт. Макс Залізняк."

Ну що ж..Слова подруги таки подіяли і Маринка попрямувала на кухню. Перше, що вона зробить, це нормально по їсть. А далі по обставинам. 
"-- Алілуя!!!!ʼ" -- простогнав Мозок. -- Народ, піднімаєм дупи! Ми зашевелились!!!