Котик який не здався
Зграя котів
На узліссі, між кущами, він почув шурхіт. Із тіні вийшло кілька котів. Вони виглядали дикими, з настовбурченою шерстю.
— Хто ти? — спитав один, чорний, із розірваним вухом.
— Я… просто кіт. Мене звати Рижик.
— Тут не місце для «просто котів», — буркнув чорний. — Це наша територія.
Рижик опустив голову.
— Я не хочу сварки. Лише знайти трохи їжі й місце переночувати.
Тоді вперед вийшла стара киця з білою плямою на грудях.
— Хай залишається на ніч, — сказала вона. — Зима близько. Один кіт довго не протримається.
Так він опинився серед зграї. Вони жили в старому сараї на краю поля. Їли, що знайдуть: мишей, залишки від фермерів.
Рижик навчився ловити мишей, бігати тихо, не видаючи звуку. Інколи вони сиділи всі разом біля вогню, який розводили люди неподалік, і слухали, як потріскують дрова.
Але мир тривав недовго. Одного дня фермери вирішили прибрати старий сарай. Коли прийшли з лопатами й відрами, коти розбіглися. Рижик теж побіг, але щось важке впало біля нього — уламок дерева вдарив по лапі.
Біль пронизав усе тіло. Він упав і заскавчав.
#551 в Різне
#73 в Дитяча література
Відредаговано: 12.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
