Котик який не здався
Ніч, коли впав дощ
Минуло кілька тижнів. Осінь принесла холод і мокре листя. Рижик прокидався щоранку на даху старого гаража, де він із Барсиком і Мурою зробили собі «дитячий табір» з картону та старих ганчірок.
Коли сонце світило — їм було добре. Але вночі небо темнішало, і вітер гнав хмари.
Тієї ночі почався сильний дощ. Краплі барабанили по дахах, вода текла всюди.
Картонна «хатка» розмокла, і коти змушені були тікати. Барсик і Мура побігли в один бік, Рижик — у інший.
Вулиці були порожні. Він біг, поки не опинився біля річки. Колись він любив дивитися, як Даринка кидає туди камінці.
Тепер річка виглядала страшно — темна, холодна, з шумом води, що билася об місток.
Кіт намагався знайти сховище. Біля старої лавки стояла перевернута бочка. Він проліз усередину, сів, обхопив себе хвостом і слухав дощ. Вода капала крізь дірки, але всередині було трохи тихіше.
Його очі повільно заплющувались, і Рижик думав: «От би хоч раз знову почути, як Даринка кличе мене по імені».
#1119 в Різне
#221 в Дитяча література
Відредаговано: 12.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
