Перше випробування

Світанок палав яскравими барвами на горизонті, коли Мур прокинувся бадьорим, рішуче налаштований до нового дня, сповненого тренуваннями. Але цей ранок приніс несподіване випробування.

- Муре! - покликала його мама, її голос був напруженим та схвильованим. - Зникла мала білочка Марта!

Мур відчув, що його серце забилось швидше. Марта була молодшою за Мура, жила по сусідству з ними, і мала звичку ходити гуляти до краю ліса, але до цього ніколи не губилася.

- Я піду та знайду її, - відповів він, відчуваючи, як у середині його прокидається сила лицаря.

Мур вирушив на пошуки, його шлях йшов через густий ліс. Котик слухав шурхіт листя і спів пташок. Він був уважний до кожного звуку, кожного шелесту. Після довгого часу пошуків, десь у глибокій гущавині, його ніс відчув слабкий запах білочки, і він почав слідувати за ним.

Шлях виявився довгим та складним, треба було продиратися крізь колюче гілля, ще й дивитися під ноги, аби не перечепитися через коріння. Але Мура це не зупинило. Він знав, що мала Марта десь тут, загублена і налякана. Він розумів свою відповідальність, як лицар, він має зробити все, щоб захистити та допомогти загубленій білочці.

Мур наткнувся на пастку, прикриту листям. Ледь сам не впав в неї. Хтось викопав її, достатньо глибоку, щоб з неї неї не вибрався навіть здоровий звір. “То, можливо, білочка не просто загубилась?” - міркував Мур, оглядаючи пастку та шукаючи сліди.

По ледь помітним слідам малих лап Мур дійшов до темного бурелому.

Навколо бурелому лазили якісь лісні куниці в обладунках, щось шипіли охрипшими голосами. Мур відчув страх та ледь не почав панікувати. Одичалі звірі, це вони. Ті, ким їх лякали старші діти, розказуючи жахливі історії. Вони відмовились від законів Казкового Тваринного світу і знову стали дикими хижаками, які нападають на тих, хто не може себе захистити. Від таких треба триматися подалі, якщо ти не ладен подолати їх.

Мур причаївся та став міркувати, що робити. Якщо він побіжить до міста за допомогою, то може не встигнути і білочку заберуть куниці. І ще його можуть почути та кинутися навздогін. А у Мура ні обладунків, ні меча із собою і ніякої іншої зброї. Тому в бій теж не можливо вступити. Котик нервував та розумів, що треба поквапитися з рішенням. А якщо застосувати кмітливість та хитрість? Куниці розраховують на легку здобич, а не на мисливця.

Мур вирішив привернути увагу куниць та завести їх у пастки. Ріст у розбійників не великий, тому глибини має вистачити, щоб вони з них не вибралися самотужки.

Він набрав у лапи камінців та почав здалеку кидати у розбійників. Куниці спершу вертіли головами та незадоволено шипіли. Доки не помітили Мура.

- Он звідки кидає. Схопимо його! Сьогодні багато здобичі! - запищала одна з куниць.

Розбійники зірвались з місця по побігли за котиком. Що ж, не дарма майстер Шурко і бігати Мура у обладунках змушував. Без них він біг мов вітер серед полів. Перестрибував коріння на землі, пригинався, щоб проскочити гілки, та не зменшував темпу. Куниці потроху наздоганяли, вони добре знають ліс та навіть у обладунках дуже швидкі.

Мур добіг до першої пастки. Та зменшив швидкість, щоб розбійники вирішили, що майже спіймали його. Так вони втратили пильність. Мур перестрибнув пастку та побіг далі. За спиною почулося гуркіт та крики одного з куниць.

Що ж, пастка таки спрацювала!

- Я тебе впіймаю! Ти поплатишся за це! - верещав котику в спину куниця.

А Мур біг далі, хоч вже важко було дихати та у грудях горіло вогнем.

- Ти дожени спершу, бо я навіть в піл сили біжу, - Мур сподівався, що це образить та розізлить переслідувача.

Якщо той геть втратить пильність, то це тільки допоможе котику.

- Ти там біжиш, чи вже ледь йдеш. Я думав куниці хоч бігати вміють, бо більше нічого доброго про вас не чув!

Розбійник загарчав:

- Ти пожалкуєш за свої слова! Зараз наздожену!

Ось і друга пастка. Мур зупинився та повернувся до розбійника. Той нісся прямо на котика з оскаленою мордою. Він майже встиг здивуватися, чого це Мур зупинився, та не додумався теж зупинитися. Спритний котик відійшов убік в останню мить, а куниця тільки замахав лапами поперед себе. Та котика там вже не було. А розбійник з криком впав у пастку. Яма дійсно виявилася достатньо глибокою, щоб розбійник не зміг вилізти самотужки.

- От і посидь тут, охолонь, скоро за тобой прийдуть, - Мур ледве перевів дух, та сердце колотилося як навіжене.

Котик вируш назад до бурелому, щоб знайти та забрати білочку. Він міг тільки уявити, яка вона була налякана. Тому поспішив, бо куниці будуть намагатися вилізти з ям.

Коли він нарешті знайшов білочку в буреломі, збентежену та загублену, вона тремтіла від страху. Спершу вона хотіла тікати, почувши, що хтось зараз з’явиться з заростей, та зрозумівши, що це Мур, її очі запалали надією.