Перше випробування

Світанок палахкотів яскравими барвами на горизонті, коли Мур прокинувся бадьорим і рішуче налаштованим на новий день, сповнений тренувань. Але цей ранок приніс несподіване випробування.

— Муре! — покликала його мама. Її голос тремтів від напруги й хвилювання. — Зникла мала білочка Марта! Учора ввечері не повернулась додому, і вночі її шукала міська варта — та поки безуспішно.

У Мура серце закалатало. Марта була молодша за нього, жила по сусідству і часто гуляла до краю лісу — та досі ніколи не зникала.

— Я піду й знайду її, — відповів він, відчуваючи, як у ньому прокидається сила лицаря.

Мур вирушив на пошуки. Його шлях пролягав поміж зеленими пагорбами й галявинами — аж до самого густого лісу. Котик дослухався до шурхоту листя й співу пташок. Він був уважний до кожного звуку, кожного шелесту. Не вагаючись, він заглиблювався у ліс. Після тривалих пошуків десь у глибокій гущавині, його ніс уловив слабкий запах білочки — і Мур рушив за ним.

Шлях виявився довгим і складним: доводилося продиратися крізь колючі зарості й пильно дивитися під ноги, аби не перечепитися через коріння. Та Мура це не зупинило. Він знав: мала Марта десь тут — загублена й налякана. Котик усвідомлював свою відповідальність — як лицар, він мав зробити все, щоб захистити й допомогти загубленій білочці.

Мур натрапив на пастку, сховану під шаром листя — ледь сам у неї не впав. Хтось викопав її досить глибокою, щоб з неї не вибрався навіть великий і дужий звір. “То, можливо, білочка не просто загубилась?” — міркував Мур, оглядаючи пастку й шукаючи сліди.

За ледь помітними слідами дрібних лап Мур дістався до темного бурелому. Навколо снували якісь тварини в шкіряних обладунках — вони шипіли охриплими голосами й щось виглядали. Мур напружено придивлявся й прислухався, поки не впізнав — це були лісові куниці. Котик завмер від страху й ледь не запанікував.

Одичалі звірі — це вони! Ті самі, якими в дитинстві лякали старші, розповідаючи моторошні історії біля вогнища. Ці звірі відмовилися від законів Казкового Звіриного Королівства і знову стали дикими хижаками, які нападали на тих, хто не міг себе захистити. Від таких слід триматися подалі, якщо не здатен їм протистояти.

Мур причаївся й почав міркувати, що робити далі. Якщо він зараз побіжить до міста по допомогу, то може не встигнути — і білочку заберуть куниці. До того ж, його можуть почути й кинутися навздогін, а у Мура — ні обладунків, ні меча, ні жодної іншої зброї. Тож вступати в бій було б надто ризиковано — так вони обидва можуть попасти в полон до куниць. Котик хвилювався й розумів: із рішенням зволікати не можна. А що як застосувати кмітливість і хитрість? Куниці очікують на легку здобич, а не на мисливця.

Мур надумав відвернути розбійників і заманити їх у пастки. Куниці були не такого високого зросту, тож глибини ям має вистачити, аби вони не змогли вибратися самотужки — принаймні до того часу, як він із білочкою добереться до міста.

Котик набрав у лапи камінців і почав здалеку кидати ними в розбійників. Куниці спершу крутили головами й незадоволено шипіли, аж поки не помітили Мура.

— Он звідки кидає! Схопімо його! Сьогодні буде багато здобичі! — запищала одна з куниць.

Розбійники зірвалися з місця й кинулися навздогін за котиком. Авжеж, недарма майстер Шурко змушував Мура бігати в обладунках. Без них Мур біг, мов вітер по полях. Він перестрибував коріння, пригинався, щоб проскочити під гілками, й не зменшував темпу. Куниці поступово наздоганяли: вони вправно пересувалися лісом і навіть в обладунках залишалися напрочуд швидкими. Але тренування давали Мурові саме ту швидкість і витримку, які були потрібні в цю мить.

Мур добіг до першої пастки й трохи пригальмував, щоб розбійники повірили: ось-ось його схоплять. Це змусило їх втратити пильність. Мур легко перестрибнув пастку й помчав далі. Позаду пролунав гуркіт і крик однієї з куниць. Що ж, пастка таки спрацювала!

— Я тебе впіймаю! Ти поплатишся за це! — верещала інша куниця, біжучи котику вслід.

А Мур біг далі, хоч дихати ставало дедалі важче, а в грудях палало, мов від вогню.

— Наздожени спершу! Я ж тільки впівсили біжу, — гукнув Мур, сподіваючись, що це розлютить переслідувача.

Якщо той геть втратить пильність — це тільки зіграє на користь Муру.

— Ти там біжиш чи вже ледве повзеш? Я думав, куниці хоч бігати вміють — у мене на городі равлики швидше рухаються, ніж ти!

Розбійник розлютився і загарчав:

— Ти ще пожалкуєш за ці слова! Я майже наздогнав тебе! — ображено зашипів куниця.

Ось і друга пастка. Мур зупинився й обернувся до розбійника. Той мчав просто на котика з оскаленою мордою. Лише встиг здивуватися, чому Мур раптом спинився — та не здогадався й сам загальмувати. Спритний котик відскочив убік в останню мить, а куниця лише замахав лапами поперед себе. Та Мур уже щез із місця. А розбійник із криком полетів у пастку. Яма й справді була досить глибока, аби розбійник не зміг вибратися самотужки.

— Посидь тут і охолонь. Скоро за тобою прийдуть, — видихнув Мур, хоча серце колотилося, як навіжене.

Котик подався назад до бурелому, аби знайти й забрати білочку. Він тільки уявляв, як сильно вона злякалася. Тож поквапився — куниці ж могли і знайти спосіб вибратися з ям.