Майстер Шурко

Із першими променями світанку, коли краплі роси ще мерехтіли на листі, Мур уже прогулювався вулицями Кіттенгейла. Саме тоді він і зустрів свого майстра — старого й мудрого кота з глибокими зеленими очима, немов із самих глибин Смарагдового моря. Майстра звали Шурко, і його слава як наймудрішого та наймайстернішого лицаря Кіттенгейла поширилася далеко за межі котячого краю.
Суворий кіт дивився на малого Мура, а той — на нього у відповідь.

— То це ти, малий, хочеш стати лицарем?

— Так! — Мур аж світився від радості.

— Тоді ходімо до твоїх батьків — маємо про що поговорити.

Батьки радо зустріли гостя і погодилися на навчання Мура.

— Ми хочемо, щоб ти був щасливим і обрав свій власний шлях. І він не обов’язково має бути схожий на наш, — промовив батько Мура.

— Ми й далі будемо давати тобі все, що зможемо, котику: любов, турботу та наш життєвий досвід. Але своє життя маєш будувати ти, — додала мама. — А ми завжди підтримаємо тебе.

Батьки Мура знали: шлях до мрії зробить їхнього котика щасливим.

Шурко, як і всі великі майстри, був суворим, але за цією суворістю ховалися турбота, справедливість і доброта. Майстер ніколи не кричав на учня, був терплячим до помилок, не сердився й не кривдив його — ні словом, ні тим більше діями. Шурко багато говорив із Муром, пояснював власним прикладом, давав час усе запам’ятати й добре потренуватись. Так минали день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.

Шурко навчав Мура не лише фізичної сили, а й сили розуму, волі та духу. Тренування були важкими, але Мура підтримували й поради, і все, чого його навчив батько.

Одного дня Шурко повідомив Муру нові правила:

— Відтепер, Муре, ти сам готуєш усе до тренування, потім прибираєш і перевіряєш знаряддя. Їжу готуємо по черзі, прибирання житла та тренувального майданчика — на тобі.

Спершу Мур трохи вередував, але майстер залишався непохитним — хоча й ніколи не був жорстоким. Він так само, як на початку тренувань, багато розмовляв із Муром, пояснював і терпляче навчав.

— Муре, — казав Шурко, — сила в твоєму розумі й тілі. Але найважливіше — використовувати її мудро і з добрими намірами.

Тренування охоплювали найрізноманітніші вправи — від бігу через поля, лазіння на верхівку паркану й уміння безпечно падати, до медитації біля тихого озера, розглядання візерунків на водяній поверхні та вправ із витримки: наприклад, втримати малого метелика на носі і навіть вусом не поворухнути. Це заспокоювало, але іноді й дратувало нетерплячого котика, який вже мріяв учитися фехтувати або битися лапами.

— Для чого це все, майстре? — знову запитав якось Мур.

— Перш ніж узяти до лап металеву зброю, краще натренувати свій розум і волю. А гарячому серцю — додати трохи терпіння. Пам’ятай, вони — твоя головна зброя. Меч — лише інструмент для них.

— Знову ви зі своїми старими мудрощами! Такий лицар хіба що може заговорити супротивника! — буркнув Мур, незадоволений відповіддю вчителя.

Шурко лише усміхався й казав, що розуміння до малого котика прийде з часом. Треба вчитися — і настане мить, коли життя Мура зміниться. Тоді він зрозуміє ту частину вчення, яку поки що не може осягнути. Головне — мати волю й терпіння довести почате діло до кінця. Оце і є один із сенсів життя, вважав Шурко.

Великі майстри — вони такі. Їхні слова завжди сповнені загадок й мудрощів. Щоб їх зрозуміти, треба терпіння — і щоб минув час.

Мур учився керувати своїм розумом і силою, бути чесним, діяти мудро й розсудливо, відстоювати свою волю, фізичні та особисті кордони. Як розмовляти з незнайомцями і як поводитися у світі та в товаристві — як справжній лицар.

Якось під час тренування Шурко сказав:

— Лицар — це не лише меч і обладунки. Не вони роблять тебе лицарем. А твій розум, твоє серце, твоя душа. Оце головне.

— А навіщо тоді обладунки й зброя? — здивувався Мур.

— Обладунки й меч — лише знаряддя. Коли ти сяєш зсередини — всі тягнуться до твого світла: і добрі, і злі. А коли всередині — порожнеча чи, ще гірше, темрява, то й сяючі обладунки цього не приховають. Всі тільки тікають від тебе.

— А як зрозуміти, що в когось — порожнеча або темрява всередині? І що тоді з цим робити, майстре? — поцікавився Мур.

— За поведінкою, словами, вчинками, зухвалим і зневажливим ставленням до інших, — відповів Шурко. У його зелених очах Мур щось уловлював, та не міг збагнути, що саме.

— То треба перемагати їх? — насупив брови Мур.

— Звісно, якщо інакше не вийде. Не завжди такі істоти злі. Спершу спробуй слово, а не меч, — Шурко дивився у далину.

— Слово? Та що воно змінить, якщо на мені обладунки, а на поясі меч? — недовірливо запитав Мур.

— Так, слова й добрі наміри. Багато труднощів можна вирішити саме ними, — спокійно промовив Шурко.

— Але ж лицарі здобувають славу в бою, правда?

— Справжній лицар — не той, хто перемагає в боях заради переваги над іншими чи з марнославства, — наголосив Шурко. — Справжній лицар — це той, хто використовує свою силу, щоб змінити світ на краще для інших, не чекаючи нагород, подяк чи слави. І не завжди для цього потрібен меч.

Ще зовсім недавно Мур був нетерплячий і запальний. Він вередував при кожній нагоді, бо вважав, що витрачає час на якусь маячню, а не стає лицарем тут і зараз.

— Та на одній мрії далеко не дійдеш, — казав із загадковою посмішкою Шурко.

З часом Мур дедалі більше дослухався до слів учителя. Котик почав розуміти, що його призначення — стати не лише сильним, а й мудрим і добрим лицарем. Тренування ставали ще складнішими, та Мур не скаржився. Мур дійшов висновку: щоб здійснити мрію, він мав пройти випробування й навчитися багато чого.

— Тебе вже не тільки мрія стати лицарем веде вперед? — усміхнувся майстер Шурко, дивлячись, як вже доволі легко тепер після тренувань Мур збирав знаряддя з майданчика.