Народження лицаря

Сонячний ранок залив золотими променями краєвид маленького котячого містечка — Кіттенгейл. Тепле світло гралося на дахах будинків, лагідно торкаючись кожної черепички, а ранковий вітерець приносив аромат свіжої роси й трав. Вулиці поступово прокидалися, і мешканці міста вже поспішали до своїх справ. А для однієї кішечки це була особлива мить: перше нявкання новонародженного кошеня порушило тишу світанку в її домі.

— Світе, зустрічай Мура, — ніжно промовила мама, дивлячись на цю рухливу купку хутра люблячими й мрійливими очима. — Я відчуваю щось особливе в тобі, мій любий котику.

Матуся обережно пригорнула Мура до себе, зігріваючи його теплом свого тіла. Малюк, пухнастий і беззахисний, посміхався, дивлячись на маму. І в його очах вже сяяла незвичайна рішучість.

Мур зростав допитливим, веселим і дуже енергійним. Попри свій ще невеликий розмір, він виявляв несподівані для такого малюка мужність і розум. Та, як і кожній малечі, Муру ще належало багато чому навчитися.

Мінялися пори року: Кіттенгейл то потопав у зелені й квітах, то вкривався золотавою ковдрою опалого листя, то поважно насуплювався під товстим шаром снігу на дахах. А потім усе знову тануло й розквітало.

Щодня котики виходили гратися надвір і брали з собою улюблені іграшки. А матусі клали їм до кошиків різні ласощі, щоб малеча мала чим перекусити й пригостити одне одного. І ось у котика Мява з’явилася нова забавка, яка дуже сподобалася Муру. Але Мяв вередував: комусь дозволяв із нею погратися, а декому — ні. Муру ж він її не дозволив навіть ані подивитися, ані потримати. Малий Мур страшенно образився — емоції просто вирували в ньому, і він не знав, як із ними дати раду. Тож він почав дражнити Мява, називати його образливими словами, а згодом і зовсім спробував вихопити забавку силоміць — і цим добряче налякав власника.

Старший котик зупинив Мура, здивований його вчинком.

— Навіщо ти це робиш, Муре? Що з тобою коїться?

— Мені дуже сподобалась ця забавка, і я хотів би трохи з нею погратися. Але котик Мяв не хоче ділитися.

— Тому ти вирішив відібрати її? — запитав старший.

— Я б її потім повернув, — тихо відповів Мур.

— Це не найкраще рішення, котиську. Ти можеш ще раз спробувати поговорити з Мявом — вибачитися й пояснити, що тобі дуже сподобалася його нова іграшка. І що ти був би вдячний, якби Мяв дозволив тобі погратися з нею.

— А якщо він знову скаже «ні»? — ображено пробурмотів Мур.

— Тоді скажи, що ти розумієш і готовий почекати, поки Мяв сам награється і в нього з’явиться бажання поділитися іграшкою. Трохи розуміння та терпіння — і все буде добре.

Так Мур і зробив, коли посидів на самоті і заспокоївся. Він попросив вибачення у Мява за те, що дражнив його і намагався забрати забавку. Мур сказав, що щиро радіє за Мява і його нову забавку. І що йому теж дуже хотілося б погратися з нею, коли Мяв зможе поділитися. На подив котика, Мяв пробачив його і погодився поділитися іграшкою. Невдовзі Мур уже грався з нею. Ось так цей день надворі подарував Муру нові знання, враження й почуття.

Одного разу мама розповіла Муру, що жадібність не дає малечі заводити друзів. А ще є заздрість — вона робить котиків та інших малят злими, похмурими, а іноді навіть спонукає чинити жорстоко. Мур відчув це на собі, коли спробував відібрати іграшку у Мява. Йому було соромно за цей вчинок. Тож Мур запитав у мами, як подолати жадібність і стати справжнім другом, який щиро радіє за інших.

— Нам не належить усе навколо, любий, і ми не можемо брати все, що заманеться. Природа ділиться з нами тим, що має, і що нам необхідне для доброго й щасливого життя. Це потрібно цінувати, — мама обійняла Мура і промовила. — Так само й наші друзі, близькі, навіть незнайомі котики — вони діляться тим, що мають, коли в них є бажання. І ніхто не має права щось відбирати, особливо якщо інші не хочуть ділитися.

— Але ж таке все одно буває, мамо! Я бачив сам: одні силою забирають щось у інших. Що ж тоді робити?

— Тоді сильніші захищають слабших і світ довкола, роблячи його кращим. Вони виправляють те, що сталося з поганих намірів — з боку котиків чи інших мешканців нашого світу. Такі захисники навчають, як радіти за досягнення інших, а не заздрити чи хотіти відібрати це собі. Як ти сам хочеш, щоб інші раділи твоїм досягненням, так і ти маєш вчитися радіти за інших.

— Вони роблять це, як герої книжок, про яких ти мені читала? — запитав натхненний маминими словами Мур.

— Інколи — так, любий. Але найчастіше це починається з любові батьків до своїх дітей і з того, як вони їх виховують. А діти вже несуть цю любов у світ. Так кожна родина допомагає робити наш звіриний світ добрішим.

— Тоді ви з татусем врятуєте всіх нас, мамо! — розсміявся Мур, обіймаючи матусю.

Мама ніжно пригорнула Мура й міцно його обійняла.

У Кіттенгейл прийшло літо. Одного спекотного дня Мур пішов гуляти містом.

— Муре, привіт! Ходімо з нами! Маємо цікаву забаву! — гукнув один із котиків.

Надворі вже чекала весела компанія його друзів-розбишак.