Глава 3

Тео й справді зробив щось нереальне. За шість днів, проведених поруч із ним, я нарешті знову почуваюсь живою. Навіть незважаючи на те, що ми дуже мало спимо, так як багато гуляємо. Тео викликає у мене усмішку кожною із своїх історій. І дуже багато в цих розповідях котів або невдалих експериментів з ананасами. Мені здається, що Тео схиблений на них. Але це видається кумедним, навіть милим.

– Готова до останньої прогулянки? – мені чомусь не хочеться, щоб усе закінчувалось. Я дуже прив’язалась до цього хлопця.

– Напевно.

– Що з настроєм?

– Все в порядку. Почекаєш, поки я переодягнуся?

– Звісно.

Зачиняюсь у кімнаті й пускаю сльозу. Не думала, що можу бути такою сентиментальною. Сьогодні одягну сорочку хлопця до своїх звабливо коротких джинсових шортів. Хай йому буде приємно.

– Вау! Не припиняєш вражати мене своєю красою, – погляд Тео блукає моїм тілом, змушуючи його вкриватися мурахами.

– А ти не припиняєш закидати мене компліментами. Куди підемо сьогодні?

– Таки дійдемо до водоспаду, який ти хотіла побачити в день нашого знайомства.

– Супер. Ходімо.

Дивно, та сьогодні ми мовчимо. Незвично провести всю дорогу в абсолютній тиші. Це так не схоже на Тео. Він любить поговорити.

– Якщо ти не проти, я закрию твої очі долонями.

– Добре, – його руки надзвичайно теплі та ніжні. Сьогодні хочеться опинитися в обіймах хлопця.

– А тепер поглянь на цю красу, – Тео забирає руки й мені відкривається вид на прекрасне диво природи. Каскади води стрімко стікають у річку. Рослини навколо начебто більш зелені, ніж усюди на острові.

– Це неймовірно.

– Є ще дещо для тебе, – хлопець вперше дозволяє собі взяти мене за руку. Моє серцебиття пришвидшується. – Вечеря біля водоспаду. Хіба може бути щось краще? – на невеликій галявині розкладено покривало, на якому корзина з їжею та жовтими трояндами.

– Де ти їх взяв? На острові такі точно не ростуть.

– Я замовив букетик і трохи саджанців. Висаджу клумбу на згадку про тебе. Прошу, – ми сідаємо на землю. Тео відкорковує пляшку шампанського й наливає його у склянки.

– Тео, – роблю паузу, не знаючи, що сказати.

– Не кажи нічого. Я просто хотів влаштувати нам одне побачення. Знаю, ти не хочеш цього, але дозволь. Всього лиш один вечір. Завтра ти все одно поїдеш, і ми більше ніколи не побачимось.

– Одне побачення, – залишаюсь черствою, хоча серце один за одним пропускає удари від хлопця.

– Дякую, – Тео сідає ближче. Небезпечно близько для того, щоб затягнути мене в свої обійми.

– І чим ми будемо тут займатися?

– Я просто хочу розповісти тобі про те, що відчуваю.

– Уважно слухаю, – і мовчки обіцяю собі не перебивати його.

– Цей тиждень, що я провів із тобою, був найкращим у моєму житті. Я вдячний тому, що твоя сестра не змогла полетіти на відпочинок, а її подруга залишила тебе на самоті. Я радий, що ти тоді заблукала, бо це подарувало мені прекрасні сім днів у компанії красивої, розумної та просто розкішної жінки. Ти сподобалась мені надто швидко, – хлопець стискає мою руку й невпевнено усміхається. – Я відчуваю дуже сильну симпатію і лиш мрію про те, що ти подаруєш мені ще хоча б кілька днів своєї уваги. Тільки твій холод говорить сам за себе. Навіть зараз руки льодяні. Я наче не можу відчути тебе і це роздирає душу. І я вже зовсім не уявляю своє маленьке бунгало без тебе. На пам’ять я таки залишу тобі Ананасика. Будеш дивитись на нього і згадувати про мене. А ще корзину справжніх ананасів. Насолоджуйся їхнім смаком так, як насолоджувалась свободою тут, на острові. Якщо я скажу ще хоч слово, то не стримаюсь від поцілунку, – на очі навертаються сльози.

– Якщо ти скажеш ще хоч слово, я розплачусь.

– Ксеню, не потрібно. Ти ж ні в чому не винна.

Небезпека близькості зростає, коли по моїй шоці котиться сльоза. Очі Тео опиняються на відстані десяти сантиметрів від моїх. Я відчуваю його важче гаряче дихання на своїй шкірі. Губи тремтять, благаючи про поцілунок. Я бажаю цього так сильно, як ніколи раніше. Цей хлопець зумів розтопити моє серце. Але я боюсь віддатися йому. Боюсь змінювати життя. Боюся бути щасливою.

– Тео, ти чудовий. Розумний, веселий, щирий. Тільки я не можу залишитись тут. Не можу бути з тобою, – наші губи знаходяться так близько, що мені доводиться важко ковтнути ком, що застряг посеред горла, перш ніж сказати наступне. – Але можу подарувати тобі цю ніч. У найпалкішому сенсі цієї фрази.

– Ксеню, не потрібно цього. Я впораюсь. Не змушуй себе, – його пальці чуттєво сплітаються з моїми.

– Тео, я хочу цього. Справді хочу. Проведи зі мною ніч. Стань таки тим клятим курортним романом для мене…

Я не встигаю договорити те, що планувала. Хлопець кладе руку на мою шию й притягує мене для поцілунку. Такого ніжного та палкого водночас. Ми губимось у вирі дивних емоцій, втрачаємо розум і повністю віддаємось почуттям.

– Я не зможу насититись тобою за одну ніч.

– Пробач, та я не можу запропонувати щось більше.

Чхати на вечерю й усе це побачення! Мій нами спалахує неабияка іскра. У перервах між палкими поцілунками ми добираємось до будиночку, де віддаємося один одному до останньої краплі.

Ця ніч прекрасна: емоційна, місцями дика, дещо ніжна та просто дивна. Вперше після розлучення я відчуваю такі емоції. Я щаслива, а поруч чоловік, який робить мене такою.

Коли Тео засинає, я зачиняюсь у ванній кімнаті і довго, дуже довго плачу. Молодець, Ксеню, закохалась за сім днів. А сестра просто попросила тебе відпочити. Точно, потрібно поговорити з Лізою! Вона однозначно зможе мені допомогти.

– Невже ти згадала за мене? Розважаєшся? – Ліза помічає в камері мої заплакані очі й міняється в обличчі. – Що сталось? Віра сказала, що ти проміняла її на якогось симпатичного молодика. Він тебе образив?

– Він чудовий. Надто прекрасний для мене.

– Щось мені це нагадує. Ксеня закохалась. І це дивовижно. Я вже й не вірила, що ти зможеш забути Діму.