1/1

Ангелу не подобалася осінь. Він злобно тягнув на своїй спині важкі крила, які підмітали опале сухе листя на доріжках парку. Тут, унизу, осінь завжди була особливо депресивною. Він ненавидів дивитися на застиглі обличчя людей, що вибираються в ранкових сутінках з дому і пробираються назад також у сутінках, тільки вже вечірніх, щоб прилипнути обличчями до сяйних екранів телевізорів, на яких також показували інших людей, що рік тому йшли на роботу, щоб зображати щастя. Удавання. Усе несправжнє. 

Сезон кислих яблук і соковитих абрикосів минув, небо забрало і сховало більшу частину сонця, поступово випиваючи з людей вітаміни і літню радість, змушуючи їхні обличчя кам'яніти. 

Непомітний і невидимий, янгол ішов, розмахуючи своїми крилами, роздмухуючи помаранчеве листя, пожувати працьовитими комахами, що поспішають зміцнити свої нори для зимівлі. 

Рідкісні люди проходили повз у сірому нудному ранку, не звертаючи уваги на ледь зажеврілий промінь рожевого світанкового сонця. Вони не дивилися і не раділи, не дякували за новий день. І ангел злився все більше. Чим вони взагалі займаються?! 

- Ой!

Несподіваний біль поширився по плечу ангела. 

- Вибачте! Я ненавмисно у вас врізався... - Забурмотів комар? Мураха? Чому в нього взагалі хтось врізався?! 

Ангел простягнув руки до незрозумілої, балакучої тварини і схопив за грудки.

- Гей! Хлопче! - З-під великої плюшевої маски почувся цілком собі людський голос. - Ти чого?! Я ж вибачився! Мені що, на коліна стати?! - Швидко й уривчасто, хоч і приглушено, чулася людина. - Ти ж теж косплеєр! Ти маєш розуміти, що я з нічної! 

Ангел опустив руки і відступив на крок назад, з цікавістю нахиляючи голову. Мураха його бачить?

Ніхто не бачить ангелів наяву, є, звісно, кілька винятків, але невмілий дотик цього хлопця відлунив болем, отже, він особливий виняток. 

- Чого мовчиш? Даси пройти? - Почулося роздратоване. 

- Чого ти хочеш? - Ангел відкрив рота й оксамитовий баритон розлився у вухах мурашки. 

- Додому хочу. Чого ж іще? 

- Хто такі 'косплеєри'?

Під маскою почулося дивне сопіння: 

- Ти і я. Ну, може, не косплеєри, а аніматори. Не знаю. Я взагалі колишній косплеєр, зараз працюю промоутером клубу "Мураха", тому ось, у мурашиній формі. - Він потягнув руку до кишені коричневих штанів, що роблять його ноги тонкими, але з товстими стегнами. Деякий час покопавшись рукою у вузькій рукавиці, він вивудив м'яте запрошення надруковане на жовтому дешевому папері. - Ось. Тримай. Зайди, коли будуть гроші. 

Ангел простягнув руку і взяв вкрай зім'ятий папірець, то тут то там у жирних слідах, залишених людською шкірою. Його обличчя мимоволі скривилося. 

- І хто прийде на таке запрошення?

- Той, хто хоче знатно надратися. - Розсміялася мураха. 

- А ти чого хочеш? - На руці ангела виникло полум'я і в мить з'ївши мерзенну рекламу, згасло.

- Во-воу!.. - Мураха відступив назад і потер руками очі маски, потім струснув головою, мабуть усвідомивши, що не може дотягнутися до власних. - Що за фокуси? Чи мені сниться? 

Ангел невдоволено стиснув губи: 

- Значить, крила за моєю спиною тебе не бентежили, а вогонь збентежив?

- Так ти фокусник, а не косплеєр. - Протягнув він. - Звісно, робота в цирку краще оплачується, ніж на вулиці в синтетичному й громіздкому костюмі... - Пробурмотів він. 

- Повторюю, людина! - Грізно насупившись, прогримів ангел. - Твоє бажання? 

- Додому хочу. Забирайся з дороги. - Він склав руки на грудях. 

Ангел зітхнув. Ну ось знову. Навіть особливі можуть розчаровувати. 

- Хай буде так. - Він змахнув крилом і...

- Зачекайте! А що, бажання може бути будь-яким? Навіть найбільш нездійсненним?

Ангел опустив крило: 

- Не буває нездійсненних бажань. Є незагадані й нерозказані. Немає невиконаних або гірше того, нездійсненних. 

Мураха фиркнув:

- Ти що, релігійний фокусник? 

Ангел закотив очі. Ну як можна бути таким непробивно дурним? Він що, ніколи вебтуни не читав?

- Я - Ангел. 

- Боже мій. - Мураха притиснув руки до рота маски. - Яке ідеальне сценічне ім'я. У тебе немає флаєра на безкоштовне відвідування шоу? 

- Ні. Моє шоу завжди безкоштовне. Просто приходь. - Фиркнув ангел. - Загадуй бажання. 

Мураха хитнула вусиками і раптом сказала: 

- Закінчили сигарети. Завжди хотів покурити на вершині колеса огляду. - Він вказав на верхівку, що стирчала, давно заіржавілого старого атракціону на іншому кінці колеса огляду.

- Ходімо. - Ангел підійшов і взяв його за руку. 

Він підняв крила вище і перестав згрібати листя. Його світле пір'я ніколи не забруднювалося. До нього не міг прилипнути земний пил, тільки демонічна отрута, якщо необережно в нього замазатися. 

Коли він узяв людину за руку, то відчув тепло, що виходило від її шкіри, нагріваючи синтетичний костюм. Його трясло від ознобу. Імовірно, усередині синтетичного костюма було спекотно, як у печі, але тканина не вбирала піт, і мураха промерзала через різкі й холодні пориви вітру. Ангел простягнув своє широке крило і накрив його спину. Мураха поворухнув плечима. 

- Що за чудовий матеріал? - Не було зрозуміло, питає він тому що йому цікаво і він хоче знати чи тому, щоб просто не йти в тиші. 

Сонливість зняло як рукою, доки їхні кроки віддавалися шурхотом листя і гравію під ногами. 

Близько сьомої ранку жалюгідне сонце ліниво встало над горизонтом. Мураха закинула голову вгору, оголюючи міцну шию з незграбним кадиком. Отже, мураха - чоловік. 

Над сіткою маски, там, де могли б розташовуватися людські очі, мураха збудував козирок. 

- Так сліпить. Нічого не бачу. 

- Це просто сонце. 

- У мене світлочутливі очі. Тому вночі працюю. 

- Ходімо. - Ангел обхопив його за талію і, утримуючи однією рукою, легко, як пушинка, злетів у повітря, розправивши крила. 

- Що?! - Мураха закричала, стала соватися і метушитися, ледь не вислизнула з рук. 

Роздратований ангел жбурнув його в залізну кабінку, яка небезпечно захиталася на вітрі.

Скрип-скрип. 

Старий іржавий і місцями дірявий метал не був великим помічником для утримання рівноваги. Ангел, що завис у повітрі, люто плескав крилами, створюючи пориви вітру. 

- Бажаєш розбити свою душу? - Прошипів він, заглядаючи у відсутнє вікно кабінки. 

Мураха голосно засміявся, його дикий сумний і засмучений сміх було виразно чути навіть через маску: 

- Як можна розбити душу, якщо від неї нічого не залишилося? Дай мені сигарети, це було частиною бажання. 

- Так ти повірив у диво? - На долоні ангела з'явилася пачка сигарет. 

"Надмірне паління може спричинити рак легенів."

Звичайне знайоме попередження на пачці. Звичайний вигляд сигарет. 

- Запальнички немає. 

Прямо у висячому положенні ангел вирвав дверцята кабіни і, ледь склавши важкі крила, склав своє тіло всередину. Настільки високий, що йому довелося сісти на підлогу і згорбитися. 

Він клацнув пальцями. 

Одна сигарета, яку крутив у руках мураха, раптом запалилася, виділяючи неприємний різкий аромат дешевого тютюну. 

- Міг би і подорожче якісь сигарети вибрати. - Він зсунув маску з обличчя і доклав сигарету до блідих, потрісканих губ. 

- Про які ти думав, такі й отримав. 

- То ти не косплеєр?

- Скільки разів я ще маю доводити? 

- Поки я не побачу дива - не повірю. 

- Повіриш - побачиш.

- Це дуже по-біблійному. - Він склав ногу на ногу і зробив ще одну затяжку. Закашлявся. Засмикав литкою. Дивився на сонце, що набирало силу, ледь схожу на літню

- Не повірю. Де радість? Де моя радість? 

- Як ти жив, людино, що не можеш знайти радість? Тобі навіть ангела дали можливість побачити, а ти все ще шукаєш зовнішню радість? 

- Моєї матері не стало, коли мені було 13. Батька я не знав, а молодший брат від мене відмовився, тому що я погано про нього піклувався в дитинстві. Я не зміг вступити до університету і в мене так багато боргів. - Він хрипло розсміявся. - Яка вже тут радість? Мені майже тридцять і я працюю косплеєром у смердючому костюмі мурашки, у який уже в'ївся піт і запах не виводиться. Я жалюгідний. - Куточок його губи здригнувся, він знову затягнувся. 

- Сьогодні встало сонце. І вітер ще не такий холодний. Бабуся-торговка перевернула візок із яблуками і я одне вкрав для брата. - Раптом сказав ангел. 

Мураха тут же повернув до нього своє обличчя, що ховалося за маскою. 

- Звідки ти це знаєш?!

- Я бачу твої думки, коли ти мовчиш. Ти дбав про брата як міг. 

- Тобто мені потрібно говорити, щоб ти мене не читав?! - Зло сказав він, закачуючи сигарету і простягаючи руку за наступною. 

- Я можу тебе не читати. Просто мені нудно. І я ненавиджу осінь. Восени кожна людина стає такою депресивною. Раніше тут було веселіше. Люди збирали врожай, робили заготовки на зиму, готувалися до рівнодення і ховали померлих, проводжаючи їхні душі зі святкуванням, а не обуренням. Ніхто не казав, що він жалюгідний. Ніхто не оцінював себе за професією.  Ніхто не жив думками про те, чого не сталося. Народ став нудний. - Ангел струснув довгими крилами. - Тобі дають сили рівно на один день, але що ти робиш? Відсипаєшся після нічної зміни в костюмі з особливим душком? 

- Мені доводиться заробляти гроші! Тобі не потрібні їжа і дах, чи не так, янголятко? - Він присунувся ближче і випустив смердюче колечко йому прямо в обличчя. 

- Тобі ніхто не забороняє творити на дозвіллі. 

- Творчість не оплачується.  

- Ще й як. - Фиркнув ангел. - Ти знайдеш свою радість. 

Мураха кинув недокурену цигарку під ноги і розтоптав її коричневим розношеним тапком. 

- Моя радість не в цьому. 

- А в чому?

- Хочу мати стільки грошей, щоб лежати на дорогому курорті й нічого не робити. 

- Я так жив. Кілька століть. Це так само нудно, як і дивитися на обличчя людей восени. Рано чи пізно, тобі захочеться чимось зайнятися. А якщо ти не знайдеш чим - на тебе обов'язково нашлють катастрофу, щоб ти зайнявся виживанням. 

Мураха фиркнув і натягнув маску на нижню половину обличчя. 

- Хто нашле? Ти? Бог? Кому ми тут потрібні?

- Якби Творцю не були потрібні - вас би тут не було. Творець заохочує творчість, а не жалість до себе. 

Мураха відмахнувся і втупився на сонце. Під маскою почулося здавлене ридання. 

- Я просто хочу повернути маму. 

- Навіщо?

- Щоб хтось про мене піклувався. - Він замовк. 

- Я знову втік з уроків, щоб приєднатися до місцевої банди. Вони купили нові мотоцикли. Як здорово! 

- Припини! Припини! Не читай мене!


- Ти можеш брехати собі. Але ніколи не брехати мені. Твоя мати тебе постійно рятувала, благаючи повертати до школи знову і знову, а ти прогулював. Ти не думав про матір. 

- Усе змінилося! 

- Коли ти все втратив. 

- Так. - Його гарячність пішла. Він осів на сидінні кабінки і знову подивився на сонце. - Я винен. Мені шкода. Вибач мені. 

- Тепер настав час рухатися вперед. Щоб ти хотів ще зробити?

- Чи міг би я зробити щось для тебе, ангеле? Чи хочеш ти полюбити осінь? Восени народився мій брат. Тоді я подумав, що можу робити все що хочу, бо мама дуже зайнята своєю новою сім'єю. Тоді я став придурком. Але коли мами не стало, ми святкували тільки один день на рік - день народження брата. Це тоді я вкрав у торговки яблуко.

- Де ти восени знайшов яблука? - Поморщився ангел. 

- Я тоді й абрикоси знайшов. Ти недочитав мене. - Хмикнув він. 

- Покажи мені, де ти можеш взяти яблука й абрикоси, тоді я передумаю щодо осені. Тільки красти їх, ми звичайно, не будемо.

- Що такого поганого в крадіжці яблука, коли потрібно прогодувати молодшого брата, хоча б якось відсвяткувати його народження? Я годинами сидів на березі солоного озера, зарослого очеретами! - Його голос зірвався і він ткнув себе пальцем у груди. - І хребтом відчував, як у сусідів запалюється світло, коли в моєму домі вже кілька місяців панував вічний морок, бо нам відключили комунікації: світло, воду, газ! За несплату боргів! Чому я мав думати про це в п'ятнадцять?! Де моя дитяча радість,  де всесвітня справедливість?! Скажи мені, ангеле... - Він простягнув свої руки і торкнувся його зап'ястя. - Ти ж ангел, ти все знаєш, так? 

Ангел розкрив руки і взяв долоні мурашки, одягнені в синтетичну неприємну синтетичну тканину. 

- Я нічого не знаю. І Він. - Ангел зупинився і подивився на стелю кабіни, ніби бачив там щось більше, ніж проржавілий метал. - Нічого не знає. Немає плану. Є тільки досвід. Ти прожив такий. Чи є сенс у ньому залишатися зараз, якщо у твоїй часовій лінії це називається минулим? 

Мураха послабив хватку й опустив руки. 

Він повільно дихав деякий час і, ковтнувши, сказав: 

- Ходімо. Ходімо, я покажу тобі де восени знайти яблука.

З розхитаної кабінки колеса огляду стрімко вилетіло прекрасне створіння, що несло під пахвою щось дрібне з великою кількістю ніжок. Точніше знизу, люди могли розгледіти велику кількість ніжок дрібного створіння, мурашки, що летіла сама по собі.

Але ніхто не звернув на диво увагу. Тільки якийсь школяр зробив фотографію і яку тут же забув, отримавши повідомлення, що сьогодні на нього чекає контрольна. 

Ангел був невидимим, але мураха бачила його, відчувала твердість і гладкість його тіла, відчувала, як венами, що пульсують, текла справжня, жива кров. Він більше не пручався польоту. Прийняв потоки повітря, що збираються навколо міцних ледь не сталевих крил. 

- Який ти птах?! - Крикнув він, намагаючись перекричати пориви вітру. 

- Я - Ангел. - Ледь ворушачи губами, відповів він. 

- Тоді чому ти такий казковий?! Тебе вже хтось бачив?!

- Ні. Я прийняв форму того, ким мене малює людство. 

- То ти виглядаєш не так?!

- ...

- А як?! 

- Як іскра. 

- Як вогняна іскра або зоряна?!

- Як Божа.  

Вони майже пролетіли все місто, як ангел різко знизився і спланував на дах нового будинку у великому приміському селищі. 

- Це твій будинок? 

Мураха мовчав, озираючись на всі боки, немов не впізнаючи місце, в яке вони прибули. 

- Уже не мій. 

Вони спустилися з даху в чистий і красивий, доглянутий сад. Нічого тут не було знайоме мурашці. Тому вони не затрималися надовго. Перелетівши огорожу, знову використовуючи прекрасні світлі крила ангела, вони вийшли на вулицю. 

Сонце піднялося високо в зеніт, але тут, де аромат солоного озера змішувався зі смородом ґрунту, що пліснявіє, здавалося, що воно торкалося тільки краєчком промінця хвилястої гладі води. 

- Цей світ... щільніший, ніж здається. - Відповів ангел, вступаючи ногою в багнюку, яка тут же прилипла до його білосніжного взуття, хоча він ледь торкався землі. 

- Коли я сидів тут, то мріяв вирватися і ніколи не повертатися. Але тепер я думаю, що покинув це місце назавжди, але не тому що я змінився, а тому що змінилося воно. Я позбувся дому і більше ні про що не мріяв. Тільки хотів викупити цигарку на вершині колеса огляду. 

Вони рушили польовою дорогою, доки не натрапили на кут, який знаходився на високому крені.

Дорожній покажчик трикутник із червоним краєм і жовтим фоном застерігав водіїв, що ухил доволі небезпечний, і закликав знизити швидкість.

Але вони йшли пішки. Ангелу було все одно. Земля не була місцем його досвіду, а ось мураха незабаром стала знову пітніти, пихкати і тремтіти від ознобу.

- Раніше, мені давався цей перехід куди легше. - Втомлено зауважив він, присівши навпочіпки біля старого розбитого візка, в якому лежало лише кілька згнилих яблук і кісточка від абрикоса. - Вона кинула це тут, коли в тачки остаточно розбилося колесо. І тоді вона не помітила, що я вкрав одне яблуко. Або зробила вигляд, що не помітила. Хороша була жінка. 

Ангел присів навпочіпки біля руїн і розкрив крила, потряс ними в повітрі, і картина знову відновилася. 

Мила бабуся, запряжена у власну тачку замість коня, повні сітки зелених кислих яблук і наливних рум'яних абрикосів. Він простягнув руку і взяв одне, віддаючи мурашці.

- Побудуй собі гарну нірку в наступному житті. 

Мураха посміхнулася, простягнула руки до маски і зняла її. 

Людини під нею вже не було. Порожній костюм осів на підлогу.

Такими відчутними для ангелів люди стають в останні години перед смертю.

Ангел намагався не прив'язуватися до них, але завжди слухав їхні історії. Сьогодні, він побачив красу в осені. 

Навіть коли світ складний і важкий, для вас знайдеться хоча б одне яблуко. 

Сумна душа дала особливий урок, що іноді наше справжнє бажання - перестати відчувати почуття провини і вийти з минулого чистим.

Невидимий ангел обтрусив черевик і злетів у небо.