1/1

Ангелу не подобалася осінь. Він злобно тягнув на своїй спині важкі крила, які підмітали опале сухе листя на доріжках парку. Тут, унизу, осінь завжди була особливо депресивною. Він ненавидів дивитися на застиглі обличчя людей, що вибираються в ранкових сутінках з дому і пробираються назад також у сутінках, тільки вже вечірніх, щоб прилипнути обличчями до сяйних екранів телевізорів, на яких також показували інших людей, що рік тому йшли на роботу, щоб зображати щастя. Удавання. Усе несправжнє. 

Сезон кислих яблук і соковитих абрикосів минув, небо забрало і сховало більшу частину сонця, поступово випиваючи з людей вітаміни та літню радість, змушуючи їхні обличчя кам'яніти. 

Непомітний і невидимий, янгол ішов, розмахуючи своїми крилами, роздмухуючи помаранчеве листя, пожувати працьовитими комахами, що поспішають зміцнити свої нори для зимівлі. 

Рідкісні люди проходили повз у сірому нудному ранку, не звертаючи уваги на ледь зажеврілий промінь рожевого світанкового сонця. Вони не дивилися і не раділи, не дякували за новий день. І ангел злився все більше. Чим вони взагалі займаються?! 

— Ой!

Несподіваний біль розійшовся хвилею по плечу ангела. 

— Вибачте! Я ненавмисно у вас врізався... — Забурмотів комар? Мураха? Чому в нього взагалі хтось врізався?! 

Ангел простягнув руки до незрозумілої, балакучої тварини й схопив за грудки.

— Гей! Хлопче! — З-під великої плюшевої маски почувся цілком собі людський голос. — Ти чого?! Я ж вибачився! Мені що, на коліна стати?! - Швидко й уривчасто, хоч і приглушено, чулася людина. — Ти ж теж косплеєр! Ти маєш розуміти, що я з нічної! 

Ангел опустив руки та відступив на крок назад, з цікавістю нахиляючи голову. Мураха його бачить?

Ніхто не бачить ангелів наяву, є, звісно, кілька винятків, але невмілий дотик цього хлопця відлунив болем, отже, він особливий виняток. 

— Чого мовчиш? Даси пройти? — Почулося роздратоване. 

— Чого ти хочеш? — Ангел відкрив рота й оксамитовий баритон розлився у вухах мурашки. 

— Додому хочу. Чого ж іще? 

— Хто такі 'косплеєри'?

Під маскою почулося дивне сопіння: 

— Ти і я. Ну, може, не косплеєри, а аніматори. Не знаю. Я взагалі колишній косплеєр, зараз працюю промоутером клубу "Мураха", тому ось, у мурашиній формі. — Він потягнув руку до кишені коричневих штанів, що роблять його ноги тонкими, але з товстими стегнами. Деякий час покопирсавшись рукою у вузькій рукавиці, він вивудив м'яте запрошення надруковане на жовтому дешевому папері. — Ось. Тримай. Зайди, коли будуть гроші. 

Ангел простягнув руку і взяв вкрай зім'ятий папірець, то тут то там у жирних слідах, залишених людською шкірою. Його обличчя мимоволі скривилося. 

— І хто прийде на таке запрошення?

— Той, хто хоче знатно надратися. — Розсміялася мураха. 

— А ти чого хочеш? — На руці ангела виникло полум'я і в мить з'ївши мерзенну рекламу, згасло.

— Во-воу!.. — Мураха відступив назад і потер руками очі маски, потім струснув головою, мабуть, усвідомивши, що не може дотягнутися до власних. — Що за фокуси? Чи мені сниться? 

Ангел невдоволено стиснув губи: 

— Значить, крила за моєю спиною тебе не бентежили, а вогонь збентежив?

— Так ти фокусник, а не косплеєр. — Простягнув він. — Звісно, робота в цирку краще оплачується, ніж на вулиці в синтетичному й громіздкому костюмі... — Пробурмотів він. 

— Повторюю, людина! - Грізно насупившись, прогримів ангел. — Твоє бажання? 

— Додому хочу. Забирайся з дороги. — Він склав руки на грудях. 

Ангел зітхнув. Ну ось знову. Навіть особливі можуть розчаровувати. 

— Хай буде так. — Він змахнув крилом і...

— Зачекайте! А що, бажання може бути будь-яким? Навіть найбільш нездійсненним?

Ангел опустив крило: 

— Не буває нездійсненних бажань. Є незагадані й нерозказані. Немає невиконаних або гірше того, нездійсненних. 

Мураха фиркнув:

— Ти що, релігійний фокусник? 

Ангел закотив очі. Ну як можна бути таким непробивно дурним? Він що, ніколи вебтуни не читав?

— Я — Ангел. 

— Боже мій. — Мураха притиснув руки до рота маски. — Яке ідеальне сценічне ім'я. У тебе немає флаєра на безкоштовне відвідування шоу? 

— Ні. Моє шоу завжди безкоштовне. Просто приходь. — Фиркнув ангел, втягнувшись у "гру". — Загадуй бажання. 

Мураха хитнув вусиками й раптом сказав: 

— Закінчились сигарети. Завжди хотів запалити декілька на вершині колеса огляду. — Він вказав на верхівку, що стирчала, давно заіржавілого старого атракціону на іншому кінці колеса огляду.

— Ходімо. — Ангел підійшов і взяв його за руку. 

Він підняв крила вище і перестав згрібати листя. Його світле пір'я ніколи не забруднювалося. До нього не міг прилипнути земний пил, тільки демонічна отрута, якщо необережно в нього замазатися. 

Коли він узяв людину за руку, то відчув тепло, що виходило від її шкіри, нагріваючи синтетичний костюм. Його трясло від ознобу. Імовірно, усередині синтетичного костюма було спекотно, як у печі, але тканина не вбирала піт, і мураха промерзала через різкі й холодні пориви вітру. Ангел простягнув своє широке крило і накрив його спину. Мураха поворухнув плечима. 

— Що за чудовий матеріал? — Не було зрозуміло, питає він, тому що йому цікаво і він хоче знати чи тому, щоб просто не йти в тиші. 

Сонливість зняло як рукою, доки їхні кроки віддавалися шурхотом листя і гравію під ногами. 

Близько сьомої ранку жалюгідне сонце ліниво встало над горизонтом. Мураха закинула голову вгору, оголюючи міцну шию з незграбним кадиком. Отже, мураха — чоловік. 

Над сіткою маски, там, де могли б розташовуватися людські очі, мураха збудував козирок. 

— Так сліпить. Нічого не бачу. 

— Це просто сонце. 

— У мене світлочутливі очі. Тому вночі працюю. 

— Ходімо. — Ангел обхопив його за талію і, утримуючи однією рукою, легко, як пушинка, злетів у повітря, розправивши крила. 

— Що?! — Мураха закричав, став соватися і метушитися, ледь не вислизнув з рук. 

Роздратований ангел жбурнув його в залізну кабінку, яка небезпечно захиталася на вітрі.

Скрип-скрип. 

Старий іржавий і місцями дірявий метал не був великим помічником для утримання рівноваги. Ангел, що завис у повітрі, люто плескав крилами, створюючи пориви вітру. 

— Бажаєш розбити свою душу? — Прошипів він, заглядаючи у відсутнє вікно кабінки. 

Мураха голосно засміявся, його дикий сумний і засмучений сміх було виразно чути навіть через маску: 

— Як можна розбити душу, якщо від неї нічого не залишилося? Дай мені сигарети, це було частиною бажання. 

— Так ти повірив у диво? — На долоні ангела з'явилася пачка сигарет. 

"Надмірне паління може спричинити рак легенів."

Звичайне знайоме попередження на пачці. Звичайний вигляд сигарет.