I

Матвій стояв напроти будинку та дивився у вікна квартири на третьому поверсі, де виріс та провів усе своє дитинство. На кухні горіло світло, певно мати готувала вечерю, батько в цей час зазвичай сидів перед комп’ютером у великій кімнаті.
Лист-підтвердження зарахування Матвія до екіпажу космічного корабля «Колумб» він отримав ще місяць тому, але все ніяк не міг розказати про це батькам. Він і сам ще не усвідомлював, що за два місяці відправиться в космос.
– Тебе не лякає перспектива покинути рідну планету, а от розказати про це батькам у тебе не вистачає мужності? – сварив себе Матвій, стоячи перед домом.
У вікні показалася мати, вона посміхнулася йому та махнула рукою. Матвій кивнув та направився до дверей під’їзду.
Він швидко піднявся на третій поверх, трохи постояв перед дверима, зітхнув та постукав у двері. Матвій любив батьків, хоча і вважав їх людьми минулого століття. Батько проектував мости, мати – лікар.
Двері відчинилися.
– Матвій! Ти чого так довго? Вечеря вже майже холодна, – мати обійняла його та пропустила в квартиру.
– Задумався, – він зняв верхній одяг та чоботи.
– Постійно блукаєш серед зірок, – мати посміхнулася, навіть не здогадуючись, що скоро він й дійсно опиниться в космосі. – Ти ще з дитинства такий.
– Пробач, – усміхнувся Матвій. – Батько у себе?
– Так, – мати кивнула. – Постарайся не сперечатись з ним сьогодні, він і так роздратований.
– Він завжди роздратований, – Матвій пройшов у ванну кімнату та вимив руки.
Мати сумно посміхнулася.
– Хей, я тут! – крикнув Матвій.
За дверима кімнати почувся голос батька:
– Добре, я зараз.
На кухні пахло печивом із корицею, що мати пекла завжди, коли син збирався до них у гості. Матвій сів за стіл та погладив рукою скатертину, білу із жовтими квітами, яку мати так любила.
– Що у вас нового? – запитав він.
– Все як завжди, – мати поклала у тарілки печену картоплю та зелений горошок. – А у тебе як?
– Зараз прийде батько і я вам розкажу новини, – Матвій подивився  на вулицю.
Середина осені, липа за вікном вже почала червоніти.
Батько зайшов на кухню й краєм ока глянувши на сина, зайняв своє місце за столом.
– З чим прийшов? – запитав він.
– Я їду з країни у Штати.
– Он воно як… і що ж ти там робитимеш? – батько відірвав шматок хліба та взявся за картоплю.
– Проходитиму підготовку до місії на «Колумбі», – Матвій з тривогою подивився на мати.
Він знав, що мати, на відміну від батька, завжди дивиться новини та слідкує за тим, що відбувається в світі.
– До місії…, ¬– повторила мати.
Матвій перевів погляд на батька і сказав:
– Я лечу у космос.
– Хіба ти астронавт? Ти ж наче створюєш роботів, – батько подивився нього і скривився.
– Мене відібрали, я полечу на «Колумбі».
– Ти подивись, – батько повернувся до матері. – Наша планета замала для нього, його до зірок тягне.
– Починається…, – тихо промовив Матвій.
– Коли ти маєш їхати? – із сумом у голосі запитала мати.
– В четвер.
– Як довго тебе не буде?
– Мінімум років пʼять.
– Якщо ти взагалі повернешся! – батько стукнув кулаком по столу. – Скільки вони вже відправили таких місій і скільки повернулося назад?
     Матвій зітхнув:
– Я так вирішив.
– А, ну якщо ТИ так вирішив, то звісно, відправляйся у свій космос!
Батько відставив від себе тарілку, встав та вийшов з кухні, за мить вони почули як захлопнулися двері його кімнати.
– Я краще піду, – Матвій піднявся.
Мати провела його до дверей, коли він одягнувся, вона обійняла його та промовила:
– Не злися на батька, він просто не хоче тебе відпускати й злиться, що не може зупинити тебе.
– Я знаю, – сказав Матвій та поцілував мати в щоку. – Я не хочу, щоб ви проводжали мене в аеропорту.
Ці слова вразили мати, але вона не подала виду.
– Повертайся скоріше, гаразд?
– Це вже як вийде, все ж таки це космос, – Матвій вперше за час візиту щиро посміхнувся.

«Колумб», вдосконалений міжзоряний науково-дослідний корабель-розвідник, наче пилинка що світиться у променях сонця повільно летів крізь темряву. Він прямував до Сіони, нещодавно відкритої планети, яка потенційно могла б стати домівкою для тисяч колоністів. Корабель мав вигляд довгого циліндру із масивними житловими модулями. Вони кріпилися до нього і повільно оберталися навколо, завдяки чому на кораблі була оптимальна для екіпажу гравітація. Три новітні двигуни перетворювали міжзоряну речовину та водень на енергію, що несла «Колумб» на інший край галактики.
Матвій прокинувся, повернувся на бік та глянув в ілюмінатор – космос привітав його мерехтінням тисяч зірок розсипаних у безкрайньому просторі.
    – На тебе можна дивитися вічно, – Матвій посміхнувся та притулив долонь до скла.
Раптом корабель здригнувся, блимнуло світло й завила сирена. Матвій швидко піднявся на ліжку, натягнув чоботи із магнітною підошвою для роботи у невагомості,  застібнув робочий костюм та вхопив бортовий планшет.
    У крихітній кімнаті почувся голос Еріки, капітана «Колумбу»:
    – Терміново, загальні збори у лекційному залі.
    В дверях свого модулю Матвій відчув ледь помітну вібрацію, що на мить охопила корабель. Він визирнув у коридор, десь зверху чулися швидкі кроки когось з команди.
    – Загальні збори у лекційному залі, – повторив голос капітана у динаміках коридору.
    Матвій вийшов, пробіг два шлюзи та спустився вниз по металевій драбині.
    До нього вибіг Арджун, лікар-сикх, він хлопнув Матвія по плечу, нервово посміхнувся і запитав:
    – Ти знаєш сталося?
    – Не знаю, – Матвій покачав головою. – Сподіваюся, що нічого страшного.
    – А що може з нами статися? – Арджун блиснув очима.
    – Та що завгодно, – відповів Матвій.
    Вони пробігли по коридору і повернули на право де знаходився лекційний зал – звичайна широка кімната, де стояв стіл, стільці, до стіни кріпився дисплей, напроти вікно у космос, у якому виднівся металевий корпус корабля.
    – А от і ви, – Еріка незадоволено подивилася на Матвія та Арджуна.
    Біля капітану стояли інші члени «Колумбу», біолог Тобіас, два інженери Юдзі та Пітер, другий пілот та помічник капітана Луїс, експерт-психолог Еллана.
– Що сталося, капітане? – запитав Матвій.
– Я зараз все розкажу, – Еріка, висока худа блондинка із сірими очима жестом вказала на сьільці. Юдзі та Пітер швидко вийшли із зали.
На інтерактивному екрані звʼявилося зображення «Колумбу», два двигуна корабля підсвічувалися зеленим світлом, третій двигун світився червоним.
– Ох, це не добре, – сказав Арджун та подивився на Матвія.
– Перейду одразу до справи, – капітан обвела поглядом кожного з присутніх. – Ми втратили третій двигун. Юдзі та Пітер зараз займаються корегуванням першого та другого.
У залі запанувала тиша, члени екіпажу не могли повірити у те, що щойно почули.
– Як це ми втратили третій двигун, – запитала Еллана. Її яскраво-руде волосся падало на лоб й надавало їй вигляду феї із дитячих казок.
– Він остаточно вийшов із ладу, «Колумб» втратив майже половину своєї швидкості, – відповіла капітан.
Луїс, другий пілот, надто голосно зітхнув й всі повернули до нього голови.
– Капітане, можемо вже перейти до головного?
– Якщо ми втратили швидкість, скільки тепер триватиме шлях до Сіони? – Матвій дивився на Еріку.
– Занадто довго, – промовив Тобіас. – У нас не вистачить харчів, навіть якщо ми зараз перейдемо на половину раціону.
Еллана хижо подивилася на Матвія та підморгнула йому:
– Доведеться когось прикінчити.
Матвій нервово посміхнувся, він все ніяк не міг звикнути до її дивного почуття гумору.
– Що означає «остаточно вийшов з ладу»? – запитав Арджун.
Еріка схрестила руки на грудях та повільно промовила:
– Проблема із двигуном почалася ще місяць тому, але Юдзі та Пітер змогли налагодити його роботу. От тільки сьогодні ми його вже точно втратили.
– Тобто нам його не полагодити…, – зробив висновок Тобіас.
– У відкритому космосі жодного шансу… у нас просто не має необхідних запасних частин, – сказав Луїс.
Матвій відвернувся та подивився на корму корабля, шо світилася за вікном. «Колумб», який ще декілька хвилин був таким надійним із його товстим металевим корпусом та двигунами тепер здавався йому крихким, наче іграшка. Космічна місія, що мала стати новим початком, тепер перетворилася на загрозу померти від голоду під час польоту.
– Які у нас варіанти? – запитала Еллана.
– Ми занадто далеко від Землі, так само нам ще дуже довго не дістатися Сіони, – Еріка вивела на дисплей їх маршрут.
Вони побачили тонку лінію, що тягнулася від однієї планети до іншої, трохи далі середини лінії світилося зображення «Колумбу».
– Ані дороги додому, а ні до Сіони, – зрозумів Матвій.
– Саме так, – Луїс кивнув, – але існує один варіант для обговорення якого ми всіх і зібрали.
В залі знову стало тихо, тільки ледь помітний шум фільтру повітря.
Еріка зщурила очі та запитала:
– Що вам відомо про космічний корабель «Магеллан»?
– Ти про космічну станцію, що досліджувала Венеру чи про брата-близнюка нашого «Колумбу»? – запитав Тобіас.
Еріка вивела на екран зображення «Магеллану» – точну копію їхнього корабля.
– Як сказав Тобіас, «Магеллан» та «Колумб» брати-близнюки: та сама кількість екіпажу, та ж сама система підтримки життя і, що головне, ті ж самі двигуни.
– Перепрошую капітане, – Арджун указав рукою на екран. – «Магеллан» було втрачено під час місії ще два роки тому, ви так говорите, наче знайшли його…
– Ми знаємо де «Магеллан», – сказав Луїс.
– Але як? – здивувався Матвій.
– Компанія завжди знала де він, чи не так.., – Еллана подивилася на Еріку.
Еріка кивнула:
– Так, «Магеллан» прокладав шлях у просторі, на певній відстані він автоматично випускав дрони-маячки, за їх сигналами мали б орієнтуватися інші кораблі, що відправилися б за ним до Сіони.
– Я читав про це, вони назвали цю систему «Гензель», – Матвій нахмурився. – У нас на «Колумбі» інша технологія.
– Так, – Еріка кивнула.
– Наскільки далеко від нас «Магеллан»? – запитала Еллана.
– Корабель відхилився від курсу, але не критично, до того ж він точно ближче за Сіону…, – почав Луїс, капітан підняла руку та зупинила його.
– Ви хочете змінити курс та дістатися «Магеллану»? – здивувався Матвій.
– Дістатися корабля, піднятися на його борт та забрати необхідні частини для нашого двигуна, – сказала Еріка.
– Чому ви впевнені, що із його двигунами все гаразд? – запитав Арджуна.
– Ми не впевнені в цьому, але є великі шанси, що хоча б один його двигун із трьох не зазнав пошкоджень, – Еріка вивела на екран новий курс й всі перевели погляд на екран, де рожева лінія тягнулася від основної та йшла вверх до «Магеллану».
– Чудовий план, – сказала Еллана.
– Ми зараз все одно, що приречені, а так, то у нас є хоча б невеличкий шанс дістатися Сіони, – сказала Еріка.
– Я з вами, – сказав Арджун.
– Отже, летимо до «Магеллану», – Матвій видихнув та відкинувся на спинку стільця.
– Добре, що ви погодились, бо останній місяць ми й направлялися саме до нього, – Луїс посміхнувся.