19. Чорна королева

За певних обставин леді Вайнону можна було б вважати чорною королевою. В першій появі перед читачем — на сторінках повісті "Пригоди космічного прикордонника. Психоделічний нуар" — вона предстала в усій своїй силі та славі. 

Спочатку як могутня жінка-президент всього підземного світу. Потім після вбивства сакрального члена клану Ядухи вона перетворилася на падшого рептилоїда. Прибрала форму чорнокосої офісної брюнетки, в яку тут же закохався непохитний ветеран Тризуб.

Наразі леді Вайнона нагадувала скоріше чорну розгнівану відьму.

 Ледве прийшла вона до тями після тривалого анабіозу, як тут же, не зважаючи на блювотний рефлекс та інші неприємні відчуття, які завжди супроводжують вихід із стану штучного сну, вона роздратовано проказала: 

— Прийшла коза до возу, сіна поїсти. Цей нічим не обумовлений потяг до людських приказок не покинув її і після перебування в стані штучної смерті. 

Вона похмуро огледіла гладкі, вкриті кахелем стіни спеціального приміщення. Одна стіна була повністю прозорою. За нею виднілися краєвиди Антарктиди. Леді Вайнона невдоволено загорнулася в просторий медичний халат. Іншої одежі тут не було.

Її вірний супутник, ветеран Тризуб, відновився набагато швидше і мовчки сяяв від задоволення з двох причин. По-перше, він з радістю усвідомив, що вони таки вийшли на поверхню через Веселку Тяжіння. По-друге, він знову бачив леді Вайнону. 

Його супутники, як завжди, мовчазні і майже невидимі були десь тут поруч, не показуючись на очі. Троє відданих бійців, які пройшли випробування підземним світом. Вони відчували недоречність своєї присутності.

Леді Вайнона ще раз огледіла біле, майже лікарняне приміщення, проковтнула гіркоту в роті і промовила до ветерана Тризуба:

— Ти ж пам’ятаєш: я ніколи повністю не довіряла цьому прикордоннику. — Він взяв собі в голову, ніби має право віддавати мені накази. Хто він такий взагалі? Я ж була президентом цілого світу, а він — звичайний прикордонник. — Космічний прикордонник, люба, — дипломатично уточнив ветеран Тризуб.

Він простягнув леді Вайноні прозору склянку з прозорою рідиною. Леді Вайнона мовчки взяла склянку, зробила кілька ковтків і схвально замугикала. — Непогано, дуже непогано.

 — І що далі? — спитала леді Вайнона у Тризуба. — Хто ми тепер є і яке наше місце в цьому світі? Вона повела рукою із склянкою в сторону прозорої стіни. За стіною, крім кольорового снігу та льоду, нічого не було. Тиша стояла гнітюча. Оце тобі Данакіль та данакільське життя, — гірко проказала вона.

Ветеран Тризуб вже було відкрив рота, аби сказати щось втішне, аж тут у  стіні з білого кахлю безшумно відкрилися потайні двері, і в приміщення увійшли Прикордонник і Сивий капітан.

Прикордонник спокійно та впевнено підійшов до леді Вайнони, взяв її руку і вправно поцілував. Задоволена леді Вайнона кинула промовистий погляд на ветерана Тризуба. Мовляв, бачиш, як Прикордонник впадає переді мною. Натомість Сивий капітан із спокійною привітністю поручкався з ветераном Тризубом. У обох залишилося приємне відчуття від рукостискання.

Прикордонник граціозно відірвався від руки леді Вайнони і промовив:

- Дуже хотілося мені пережити ще раз наші буремні пригоди в підземному світі в наших розмовах, обмінюючись спогадами. Проте часу, як завжди, у нас обмаль. Час взагалі не чекає. Пропоную обмінятися думками в більш комфортній обстановці.

Прикордонник взяв леді Вайнону під руку і повів через потаємні двері в невеликий банкетний зал. Ззовні важко було уявити про наявність такого комфортного приміщення. В кутку зали навіть було невелике підвищення для живої музики.

Кілька андроїдів безшумно внесли страви. За лічені хвилини стіл був заставлений вишуканими наїдками: копчений лосось, чорна ікра, свіжі устриці. 

Прикордонник підняв бокал з коньяком, примружився крізь нього на світло і серйозно сказав: — Нам потрібна Чорна королева. 

Леді Вайнона застигла з бокалом біля губ. — Що саме ти маєш на увазі? — холодно спитала вона і подивилася прикордоннику просто у вічі.