13. Уривок Камбоджійських Хронік

Наразі неможливо точно встановити, яким саме чином до рук заштатного ахіваріуса міської управи славного міста Бердичів Теодора Шильженко, потрапив уривок Камбоджійських Хронік. Подив викликає не стільки сама обставина володіння таким цінним артефактом такою нікчемною особою, скільки зміст самого уривка. 

Як відомо, всі наявні тексти Камбоджійських Хронік завжди стосувалися штучного Підземного Світу людей. Хранителі Хронік знали про існування Поверхні, справжнього місця на планеті Землі, призначеного для життя людей, так як деякі тексти хронік непрямо вказували на таку можливість.

Проте до відкриття тексту Хронік Теодора Бердичівського, як згодом почали називати цей уривок, не було жодного письмового твердого підтвердження про існування якогось каналу сполучення між Підземним Світом і Поверхнею. 

В широкому сенсі текст уривку також не давав прямої відповіді на вірогідність існування каналу сполучення, не кажучи вже про підтвердження існування Веселки тяжіння, цієї міфічної Фата Моргана Хранителів. Всі Хранителі чули про Веселку Тяжіння, але ніхто з них ніколи її не бачив. 

Очевидно, якби хтось із Хранителів здогадався дістатися містечка Пунта-Аренас на узбережжі Чилі і без поспіху поспілкувався з капітаном Алонсо, то багато таємниць відкрилося і багато знання стало доступним. 

Але ніхто із Хранителів на той момент не знав про капітана Алонсо. 

Навіть більше того, текст Хронік Теодора Шильженко став відомим Хранителям зовсім випадково. 

Теодор, ховаючи текст за пазухою від сварливої дружини, вибіг з будинку і не помітив, як сувій пергаменту вислизнув на бруківку. Місцева жінка-поліцейська, на ім’я Світлана Шамон, підняла сувій, але не дуже то і поспішала гукнути Теодора. 

Будучи дочкою одного із таємних Хранителів, вона віднесла сувій до батька. Так, Хранителям став відомий текст Теодора Шильженка. Ось цей текст:

“...як той ураган, що налітає на стару яблуню з перезрілими плодами, і яблука падають рясним дощем на землю, так Вімана Кураторів налетіла на Адапів, що густо обліпили Купол 211, закладаючи вибухівку. 

Адапи падали на землю з високого куполу, але, будучи арктичними Франкенштейнами, не розбивалися на смерть. З поламаними руками і ногами, вони вставали і вперто намагалися видертися назад на Купол, несамовиті в цьому своєму бажанні.

Аж тут з днища Вімана, великої, як літаюче місто, вдарили ледь помітні пронизливі промені. Б’ючи по Адапам промені змушували їхні тіла всихати і зморщуватися, як печені яблука. Так вони і впали всі на землю і залишилися лежати там, як обгорілі цукати.

Вімана, кураторів безшумно подалася геть. Куратори за цей час не сказали ні слова. Лише один з них, мабуть головний, показав рукою трьом іншим  на поверхню Купола 211 і промовив:

- Час прикордонника померти ще не настав.

Інші троє кураторів мовчки погодилися. І було щось моторошне і страшне в цій мовчазній згоді…”

Нема чого й казати, яким цінним є цей текст для всього ордену Хранителів Камбоджійських Хронік. Спроби Теодора Шильженка розшукати загублений сувій тексту, призвели до того, що ніхто з того часу не бачив Теодора серед живих.