7. Замах на професора

Професор Гаук чудово знав, як ескімоси будують свої іглу. Теоретично. На практиці довелося таки помучитись, перш ніж вийшло щось схоже на куполоподібну хатинку з снігових плит. 

В хатинці було тепліше, ніж назовні, але не набагато. Ніч була майже безсонною.

Замерзлий як цуцик професор вибрався назовні і поки задовольняв поклик природи, зосереджено роздивлявся чорний лискучий корпус підводного човна. Човен пахнув мокрим залізом.

Професор відкрив металеву коробку з набоями для рушниці Сільвестра. Висипав патрони і налив в коробку на три пальці бензину . Засипав дно коробки крупною галькою і поставив на гальку дві невеликі відкриті бляшанки консервів. В одній банці була горохова каша. В другій банці була перлова каша з бараниною. Та ще гидота.

Професор підпалив бензин і за дві хвилини вже мав гарячий сніданок. Точніше, професор мав би гарячий сніданок. Він майже доніс ложку з гороховою кашею майже до рота, коли справа від себе побачив чиюсь велетенську тінь. 

Не подаючи вигляду і не виказуючи тривоги, професор спокійно діловито взяв кухарський ніж і рвучко скочив на ноги, виставивши ніж перед собою.

Перед ним стояла оголена людська істота трьохметрового зросту. Шкіра — блідо-сіра, наче мармур. М'язи — неприродно рельєфні, як  у анатомічному атласі. 

На шиї — шрам, схожий на шов після операції. "Це штучне створіння чоловічої статі," — встиг подумати професор. — "Хтось зшив його з частин…" Це була остання думка професора перед тим, як він втратив свідомість.

Оголений гігант, схожий на арктичного Франкенштейна, стрімко схопив професора величезними долонями за шию і почав душити.

Так би і знайшов свою смерть професор Гаук серед розкиданих бляшанок з кашею і палаючим бензином на фоні атомного підводного човна. 

Аж тут пролунав далекий сухий постріл і хтось крикнув:

 — Ох, ти ж і стрілець, Сільвестр!

На лобі гіганта, трохи ближче до правого ока, утворився невеликий отвір. Гігант розімкнув руки і як скошений сніп, повалився на напівмертвого професора.

Першою, кого побачив професор, прийшовши до тями, була Рейчел Парадайз. Її стурбоване обличчя було дуже близько і виглядало трохи розмитим.

Професор жадібно ковтнув повітря і неголосно сказав:

— Радий вас бачити, чарівна Рейчел?