3. Гравітаційний маяк

Полярна сова безшумно летіла над крижаною постелею. Далеко на обрії виднівся вулкан Еребус. Вишукуючи лемінгів, сова зробила широке коло і повернувши голову майже на 270 градусів, побачили неподалік, майже під собою, декілька фігурок людей. 

Люди стояли напівколом навколо чудернацького пристрою з червоною пульсуючою верхньою частиною. Зацікавлена сова наблизилась впритул і сіла на брилу льоду неподалік.

Одна з фігурок мала вигляд вченого на пенсії, змученого холодом і невідомістю. Супутники називали його професор Гаук. Наразі він прискіпливо оглядав пристрій невідомого призначення і мацав його руками. 

Поруч з ним, для забезпечення безпеки (так наказав Прикордонник), стояли Арнольд Качка та Сільвестр Слаєнко. Арнольд стояв непорушно, спостерігаючи кожен рух професора. Сільвестр невпинно озирав горизонт і найближчі шельфові льодовики.

Тиша і безмовність панували навколо.

Професор нарешті закінчив мацати верхів’я пристрою, випростався і став задумливо дивитись на пульсуючу верхню частину пристрою. Минуло кілька хвилин у суцільному мовчанні.

Арнольд за спиною професора проказав до Сільвестра одними губами:

• Ти щось розумієш?

Сільвестр, так само, відповів:

• Абсолютно нічого.

Професор раптово вийшов із стану глибокої задуми і рішуче проказав:

• Ніякий це не гравітаційний маяк. Він дістав із кишені невелику коробочку невідомого призначання, поклацав там чимось і задоволено виголосив:
• Гравітаційне поле повністю відсутнє!

Арнольд вже добряче замерз, охороняючи досліди професора. Експедиція розпочалась на світанку, але наразі була четверта година. Він не вірів в усі ці наукові пошуки, вважаючи їх марною втратою часу. Цей чудернацький гриб явно робили не люди. І тільки ці нелюди знали його призначення.

Проте Арнольд ввічливо, з добре прихованою іронією спитав:

• І що ж це таке є, як ви гадаєте, професор?

Професор провів ще кілька хвилин в тиші і рішуче заявив:

• Це стародавній радіопередавальний пристрій або простіше кажучи радіомаяк. Або ще простіше радіопередавальна станція.
• Ага, - Сільвестр підхопив приховану іронію Арнольда. - І для кого призначені радіосигнали цієї станції? - спитав він професора. 

Із вдаваною увагою він роззирнувся навколо, тим самим показуючи, що з одного боку від них простягалась льодова пустеля, а з ішого боку важко лежав безкрайній  свинцевий океан.

Професор неуважно відповів:

• Так, звісно. Хтось чи щось повинні приймати ці сигнали. 

Він зненацька, не вагаючись, поклав дві долоні на верхівку пристрою, в тому місці, де був візерунок у формі двох людських долонь і таки добряче натиснув. 

Арнольд і Сільвестр здивовано завмерли.

Пульсуюча поверхня пристрою поміняла свій колір на зелений. По зеленому полю виступило жовте поле для введення паролю із шістьнадцяти знаків.

Арнольд захоплено проказав:

• Ну, ви і сила, професор!

Сільвестр жартома спитав:

• Хто небудь знає пароль?

Професор посміхнувся. — Іноді найскладніші паролі — найпростіші.

Професор уважно поглянув на двох своїх охоронців і вони напрочуд ясно зрозуміли, що перед ними стоїть не якийсь там засушений ботанік, а не старий ще чоловік із надзвичайно проникливим розумом.

Професор доброзичливо спитав:

• Хіба ви не бачите що тут написано? Він показав на візерунки, які явно проступили після того, як пристрій поміняв свій колір з червоного на зелений.
• Вікно можливостей відкривається кожні останні п’ять хвилин кожного часу. Враховуючи ту обставину, що на моєму годиннику 15:57, я думаю, ми маємо три хвилини і можемо ввести пароль.

З цими словами професор блискавично ввів шістнадцять цифр на зеленій клавіатурі пристрою. Пристрій одразу спалахнув яскравим жовтим світлом і згас.

Арнольд виглядав розгубленим. Професор був незворушний. Сільвестр зареготав як навіжений. 

Полярна сова наполохана звуком сміху Сільвестра знялась з місця і неквапом безшумно полетіла геть немов білий привид.

Сільвестр ще сміявся, коли у них за спиною в глибині океану виник неясний звук. Всі троє обернулись на шум. 

Поверхня океану коливалась наче щось велетенське намагалось пробитись крізь товщу води. Аж раптом з глибини океану на поверхню немов велетенський левіафан або незрівнянний Мобі Дік, вихопився чорний лискучий атомний підводний човен. Тонни морської води стікали по його височенному корпусу. Безлюдна бойова рубка височіла далеко вгорі на висоті десяти поверхового будинку - порожня, зловісна, як обеліск.

На борту виднівся напис великими білими літерами “РЕЙЧЕЛ”. 

Сільвестр перестав сміятися. Арнольд мимоволі ступив назад. Професор Гаук, єдиний, хто залишився непорушним, тихо промовив: — Передайте Прикордоннику, нам потрібен Сивий Капітан.