Розділ 13. Голова Прикордонника

— Мені потрібна голова Прикордонника, — з притиском сказала леді Вайнона. 

Вона була вдягнута в суцільний стильний комбінезон графітового кольору для занять у фітнес-клубі. Комбінезон  щільно облягав її фігуру,  наче друга шкіра. 

На щастя, двоє присутніх чоловіків-співрозмовників нічого не знали про справжній природний вигляд леді Вайнони. Для них вона була молодою амбітною жінкою, управлінцем середньої ланки. Дивну легкість, з якою леді Вайнона стрімко рухалася вгору, чоловіки-співрозмовники пояснювали гендерною хвилею та багатим покровителем.

Розмова відбулася на нейтральній території, у таємній кімнаті між приміщеннями найкращого й єдиного в містечку фітнес-клубу та чоловічого масажного салону.

В кімнаті, оббитій червоним оксамитом, стояло широке ліжко. Обабіч ліжка були два м’які стільці. Бажаючи продемонструвати своє лідерство під час зустрічі, леді Вайнона була вимушена напівлягти на ліжку, сперши спину на подушку ядучого горохового кольору. Двоє чоловіків розташувалися на стільцях, по одному з кожного боку ліжка. Сцена мала дещо двозначний вигляд.

Один з чоловіків, надзвичайно гладкий і в вишуканому білому костюмі, відповів леді Вайноні:

- Я надзвичайно радий, що ви так одразу відверто перейшли до справи. Він витяг з внутрішньої кишені шкіряний портсигар і дістав звідти коротку товсту сигару і поглядом попросив дозволу у леді Вайнони запалити.

Леді Вайнона ствердно кивнула і продовжила:

- Цей прикордонник як кохання: всі про нього кажуть, але мало хто його бачив.

- Я був за один крок від захоплення Прикордонника — неголосно відгукнувся другий чоловік, співрозмовник леді Вайнони. Він був невисокого зросту і мав обличчя надзвичайно хитрої людини. При цьому намагався виглядати простаком— «Ах, вибачте», — схаменулася леді Вайнона. — Я вважала, що ви знаєте один одного. 

Вона показалі лівою рукою на Товстуна і сказала:

- Знайомтеся, Генерале, це Товстун.

Правою рукою вона одночасно показала на генерала і сказала:

- Знайомся, Товстун, — це Генерал. 

Генерал ввічливо кивнув Товстуну і подумав, яким чином доля звела його з цими людьми і в цій кімнаті. “Екскортниця і контрабандист”, — іронічно подумав Генерал. 

— І що ж завадило вам схопити цього невломивого Прикордонника, — спитала леді Вайнона.

— Мене звільнили з посади, — коротко відповів Генерал.

— Яка прикрість, — з удаваним жалем зітхнула леді Вайнона. Саме вона доклала всіх зусиль, аби Майті Маус отримав посаду Генерала.

- Бувають гарні дні, а бувають і погані, — генерал вдавано байдуже знизав плечима. Він знав набагато більше про леді Вайнону, ніж вона припускала.

Тим часом Товстун намагався зручно вмоститися на маленькому стільці. Обличчя його почервоніло, сигара потухла. Він дочекався найближчої паузи в розмові і сказав, намагаючись одночасно дивитись на леді Вайнону і Генерала:

-— Слухайте, шановні, я звичайний комерсант, — він зупинився на кілька секунд і пильно поглянув на співрозмовників. Леді Вайнона кивнула головою. Генерал промовчав.

- Як  комерсант, я потребую спокою на кордоні, і тут все просто. Є спокій — я заробляю; немає спокою — я не заробляю. Я відкидаю, скільки треба нагору, аби мені не заважали. Я налагодив стосунки з поставщиками… але Прикордонник. Справа тут вже не тільки в бізнесі. Тут справа статусів. Прикордонник перехитрив усіх, кого я посилав схопити його, а найкращого місцевого кілера просто спалив живцем.  Я втрачаю не лише бізнес, а й людей і їхню довіру.

З цими словами він через ліжко нахилився до Генерала, а Генерал нахилився йому назустріч. Леді Вайнона подумки визнала, що життя на Землі набагато цікавіше.

Товстун дістав з кишені велику білу хустину і витер рясний піт з свого чола.

- Повірте, Генерале, я дуже розчарований вашим раптовим звільненням. І вважаю, що тільки ви можете знищити цього Прикордонника. Ваш наступник просто ні в тин, ні в ворота. Весь час він не на робочому місці. Ходять чутки, що він відвідує якийсь таємний лісний санаторій “Лампа” чи “Ліма”, щось таке.

Леді Вайнона миттєво втрутилася в розмову, щойно мова наблизилася до “ЛІМБО”.

- Я рада, — сказала вона, — що всі ми хочемо одного — смерті прикордонника. І я приєднуюся до прохання пана Товстуна, генерале. І особисто прошу вас, — леді Вайнона підкреслила тоном слово “особисто”, — в найкоротший строк знайти і знищити Прикордонника.

Генерал відкрив було рота, але леді Вайнона перебила його:

- У мене є відчуття, Генерале, що вдома на вас чекає наказ про призначення вас спеціальним уповноваженим служби безпеки нашого краю. Необмежений бюджет і два найкращих людолови, яких тільки бачив світ.  Тут вона зазирнула в якийсь папірець і значуще сказала: «Це два наші найкращі агенти — Арнольд Качка і Сільвестр Слаєнко». 

До речі, у разі успішної операції ви будете поновлені на посаді.

Товстун натужно промовив: