Розділ 11. Зайві свідки

Дощ лив суцільною стіною. Блискавка час від часу прорізала темно-сіре небо. Гром гримів, так що аж вуха закладало. Нашвидкоруч облаштований спостережний пункт під розлогою ялиною, здавалося, приймав на себе всі водяні потоки з неба.

Арнольд Качка стиха матюкнувся і відклав в бік великий бінокль. 

— Ти думаєш, я щось можу побачити в такий дощ? — спитав він Сільвестра Слаєнко. 

— Продовжуй вести спостереження, — з посмішкою відповів йому Сільвестр. Він лежав на спині і палив цигарку, незважаючи на цівки води, які стікали йому на обличчя.

Вода затопила їхню замасковану лежанку під ялиною. Їх новий поліцейський сепцодяг обважнів від води і, здавалося, притягував холод. Літній дощовий ранок виглядав скоріше вечором глибокої осені. 

— У мене таке враження, що не ми переслідуємо Прикордонника, а він переслідує нас, — песимістично промовив Арнольд. — Ми ледве здихалися тих божевільних митників. Втікли від митників, значить, позбулися Прикордонника. А шо вийшло?

— В живих ми залишились, ось що вийшло, — з притиском відповів Сільвестр. — Ти забув, як обгорів Худий. Ледь живого його забрали і вивезли кудись.

— Звісно, я не забув, — відповів Арнольд. — Адже я стояв там за рогом поруч із тобою і спостерігав, чим все закінчиться.  Але ж я не очікував, що все знову почнеться. Ми тікали від митників, щоб уникнути прикордонника, а зрештою опинилися в поліції, аби знову з ним стикнутися. 

— Appointment in Samarra — пробурмотів Сільвестр.

 — Причому тут Самара — це ж російське місто? — здивовано спитав Арнольд.

— Продовжуй вести спостереження! — зітхнув Сільвестр.

Арнольд недбало підніс бінокль до очей і почав безнадійно вдивлятися в стіну дощу. 

Метрів за триста від них, внизу, на невеличкій рівній галявинці стояв сріблястий літак «Цессна 172 «Скайхок»».   

Раптом Арнольд напружився і тихо сказав:

- Бачу рух на галявині.

Сільвестр миттю перевернувся на живіт і приклав свій бінокль до очей.

- Хтось наближається до літака, — вголос скасав він. — Клята негода, не можу розібрати.

Тим часом Арнольд дістав мікрофон-гармату, вузьку трубку довжиною 50 сантиметрів з безліччю бічних прорізів. 

Арнольд чимось клацнув, повернув якусь ручку, і досить виразно почувся звук, наче хтось чалапав по мокрій траві в мокрих кросівках.

— Не рухайся, — наказав Сільвестр. Арнольд завмер з піднятою рукою.

Мокре чалапання припинилося, і почувся тихий стукіт в кабіну літака. Дверці кабіни із скрипом відчинились і Арнольд та Сільвестр вперше почули веселий голос Прикордонника:

- Зублукали, дядечку? Як це я вас не помітив?

Інший чоловічий голос промовив:

- Добридень, Тарасе! Мене звуть Герцог. Перш за все нам треба позбутися зайвих свідків.

Арнольд повернув здивоване обличчя до Сільвестра і самими губами спитав:

- Яких свідків?

Сільвестр мовчки покрутив пальцем у скроні. 

— Крім нас тут нікого немає, — сказав Сільвестр.  — Зайві свідки — це ми. 

Арнольд і Сільвестр, не змовляючись, синхронно кинулися бігти в найближчий яр.

Захекані вони висунули голови над краєм яру і прислухалися. 

Над галявиною стояв гучний, насичений і безперервний гул. Суміш глибокого рокоту та відчутної вібрації. Здавалося, до Арнольда і Сільвестра наближається дзижчання гігантського джмеля, посилене у сотні разів.  Поступово гул почав віддалятися. 

Арнольд повернув розслаблене обличчя до Сільвестра і почав щось говорити…

Аж раптом яскравий блиск і гучний вибух звалили розлогу ялину. На місці спостережного пункту виникла невелика вирва.

Арнольд поглянув на те, що залишилось від спостережного пункту і сказав:

— Я виходжу з цієї системи. Поїду до мами. 

Він рвучку вибрався з яру і пішов, аби просто йти.

— І не вмовляй мене, — прокричав він Сільвестру здалеку.

Дощ раптово припинився. Сільвестр запалив цигарку і  задоволено зробив затяжку. Поволі випускаючи дим носом і ротом, він обглядав навколишні мокрі зелені схили і посміхався.