Розділ 4. Зустріч в горах

Пізнім вечером на карпатському високогір'ї в густому тумані козел-ватажок поволі вів стадо овець з пасовиська. Пастуший дзвоник (тронка) у нього на шиї час від часу видавав металевий звук, ще більше підкреслюючи вологу тишу навколо.

В тумані проступили обриси старої довгої дерев’яної хати. Хата складалася зі світлиці та стайні. Козел-ватажок завів отару в стайню, і пастуший дзвоник замовк.

На ганку будинку з лаву піднявся літній вівчар і взяв до рук довгу трембіту. Міцно стиснувши губами мундштук труби, він видав низький вібруючий звук, чутний на десятки кілометрів навколо. 

Невдовзі з туману майже одночасно виринули дві невиразні постаті, схожі на заблукавших туристів, і мовчки зникли в стайні. Вівчар навіть не озирнувся на них, зайнятий розпалюванням старої люльки.

Двоє туристів всілися на старих пеньках всередині стайні і зняли рюкзаки. Один з них, з військовою виправкою, виявився начальником управління боротьби з транскордонною злочинністю Служби безпеки Закарпатської області генералом Котенко А.В. Він був невисокого зросту і мав обличчя надзвичайно хитрої людини. При цьому намагався виглядати простаком. Другий “турист” називався Герцог. Високий на зріст, видавався надзвичайно сильним фізично. Обличчя мав розумне і рішуче.

Герцог бридливо піджав губи і сказав:

- Ви навмисно обираєте такі огидні місця для наших зустрічей?

— Так, тут я можу бути впевнений, що нас ніхто не підслуховує, — відповів генерал Котенко.

При цих словах козел-ватажок на кілька кроків наблизився до співбесідників.

Генерал дістав з кишені і простягнув Герцого копію рапорту агента Майті Мауса.

— Здається, я знайшов того, хто вам треба, — значуще сказав генерал.

Герцог, не відповідаючи, мовчки і надзвичайно уважно прочитав рапорт. 

— Схоже, мова йде про звичайного контрабандиста, якого з якогось дива називають Прикордонником, — недбало промовив він.

Генерал заперечливо похитав головою.

- Очевидно, рапорт не може містити всю інформацію. Він дійсно був прикордонником і непростим, зауважте. Він проходив службу у мобільному прикордонному загоні “Дозор”. Фізично він нам підходить.

— Нам? — перепитав його Герцог, надмірно здивовано піднявши брови. — Мені цікаво, хто ці так звані “МИ”, хотілося б дізнатися.

Генерал збирався щось сказати але Герцог перибив його і наказав:

- Повернімося до цього прикордонника. Стосовно його фізичного стану я зрозумів. Що ще в ньому є такого, що дозволяє ВАМ, від підкреслив тоном слово “вам”, вважати, що він підходить НАМ?

Генералу, який звик віддавати накази, не сподобалося таке зверхнє ставлення до його особи, але він стримав себе. — Нехай, — подумав він. — Прийде час, і я сам стану герцогом.

Вголос, генерал відповів:

- Як ви гадаєте, скільки років тому вівчару, який сидить на ганку і охороняє нас?

Якщо герцог і був здивований цим питанням, то він не подав виду.

— Приблизно 60 років, — відповів Герцог.

— Звідки ви це знаєте? — настійливо спитав його генерал.

— Як це звідки? — трохи роздратовано перепитав Герцог. — Дивлюсь на нього, бачу його і знаю його приблизний вік. Невелика мудрість.

При цьому Герцог примирливо посміхнувся і подумав про себе, чи не перевтомився генерал на своїй роботі.

Генерал переможно промовив:

- У мене складається враження, що, так як ви просто знаєте вік вівчара, прикордонник так само просто знає ПРО ВСЕ».

Запала мовчанка. Герцог дістав з кишені якусь таблетку і проковтнув її, не запиваючи. — Це від менторів, — необережно пояснив він.

Генерал вперше почув про менторів і зробив умі позначку, щоб дізнатися, хто такі ментори.

 В голос генерал промовив:

- Мені здається, він знає про ЛІМБО.

— Ніхто з людей не знає про ЛІМБО, — впевнено відповів Герцог.

При цих словах козел-ватажок ще на кілька кроків наблизився до співбесідників.

- А звідки про ЛІМБО знаю я? — спитав генерал.

Герцого здивовано подивився на Генерала:

- До речі, звідки ви знаєте про ЛІМБО?

- Інформація надійшла дивним чином, — відповів генерал. — Думаю, це був сигнал від Прикордонника.

— Від вас вимагається надавати тільки факти і документи, — повчально проказав Герцог. — Роздуми залиште мені.

Генерал зробив над собою надзвичайно вольове зусилля. 

- Так, так, я цілком згоден, — промовив він. 

Герцог встав, не попрощавшись, вийшов із стайні і за хвилину зник у вологому тумані. 

Генрал підійшов до вівчара, продовжуючи дивитись вслід Герцогу. Він ледь помітно хитнув головою і вівчар одразу схопився на ноги і безшумно пішов стежкою за Герцогом.