Розділ 2. Його називають Прикордонником

— Його називають Прикордонником, але, очевидно, це не справжнє ім'я, — сказав Товстун в білому костюмі і запалив коротку сигару. Пахкаючи димом він примружив ліве око і провадив далі:

- Далебі, мені начхати, яке його справжнє ім'я: Прикордонник чи Закордонник. Товстун зробив невеличку паузу, очікуючи сміху від свого співрозмовника. Співрозмовник не засміявся. Він був досить худий і одягнутий у все чорне. В руках тримав пістолет з глушником і сторожко озирався на всі боки.

Розмова відбувалася в підвалі звичайного житлового будинку. Зовні будинок не відрізнявся від десятків таких самих новобудов. Але підвал був особливий. На глибині шести метрів за непоказними дверима знаходився яскраво освітлений тунель. В тонелі стояв електричний міні-поїзд з вісімнадцяти вагонеток. Кожна вагонетка була доверху наповнена картонними корабками дитячого харчування. 

Товстун у білому та худий чоловік у чорному сиділи поруч зверху на вагонетці. Картонні коробки врізалися їм у сідниці.

Товстун знову затягнувся ароматним димом і поволі випускаючи дим сказав:

- Я не люблю, коли хтось тримає мене за ідіота. Я відкидаю, скільки треба нагору, аби мені не заважали. Я налагодив стосунки з поставщиками, — при цих словах він лагідно поклав руку на плече худого чоловіка. Худий ледь помітно смикнув плечем, і рука товстуна повисла в повітрі.

— В чому проблема? — спокійно спитав Худий у чорному. Його погляд натрапив на маленьку сіру мишку. Мишка вискочила із своєї нірки і тепер нечутно кралася вздовж плінтуса під стіною. Худий, не цілячись, натиснув на спусковий гачок, і мишка бризнула кров’ю по стіні.

Товстун швидко заговорив:

- Я не витягую конкуренцію з малою авіацією. Він злітає, коли захоче і практично де захоче. За ніч він робить більше десяти рейсів. А мені треба тиждень, аби сформувати відправку цього поїзда. З того боку, — тут товстун кивнув в глибину тунеля. — З того боку я отримую неприємні сигнали. Раніше мене квапили з відправками, а зараз настала тиша. Мовляв, якщо хочеш, то відправляй, звичайно, але ми не наполягаємо на терміновості. Наразі поїзд стоїть і нікуди не їде.

Товстун схвильовано скочив з вагонетки і став перед худим:

- Він гробить наш бізнес! Невже це так важко зрозуміти! 

Худий знизав плечима і відповів:

- Ну, так підріжте йому ногу. Ось в цьому місці — з цими словами худий притиснув свою долоню до внутрішньої поверхні стегна Товстуна. 

Товстун перелякано відскочив.

— Яка там нога! Ми посилали професіоналів, аби  ліквідувати його. Ніхто не повернувся, крім двох останніх.

Худий значуще подивився Товстону в очі.

— Ти дійсно хочеш його смерті?

Товстун швидко відповів: «Так! І причому негайно!" 

Худий неголосно спитав: — “10 відсотків?”. Товстун мовчки ствердно кивнув головою. 

— Готовий підписати зараз? — Худий дістав з внутрішньої кишені аркуш заповненого паперу і простягнув його Товстуну.

Товстун скоса зиркнув і сказав:

- Ти все продумав, як я бачу?

— Це було нескладно, — задоволено відповів Худий.

Очі Товстуна недобро блиснули, але Худий не звернув на це уваги:

- Завтра до опівночі Прикордонник буде мертвий. 

Ні Товстун, ні Худий не побачили ледь помітний блиск у мишачій норі.