Розділ перший 1. Вухата сова

Вухата сова сірою тінню промайнула над галявиною. Зробивши плавне півколо, сова всілася на широку гілку старого дуба. Кругом стояв темно-синій мовчазний ліс. Віяло вогкістю.

Внизу під дубом стелився над землею майже невидимий вночі безтілесий дим від вогнища. Самого вогню не було видно. Дві невеликі ями в землі утворювали місця під кострище і димохід. 

Біля вогню, в напівтемряві, один напроти одного, лежали на плащ-палатках два чоловіки, старший і молодший. На них були одягнуті плямисті маскхалати сил спеціального призначення.

Старший чоловік лежав на спині, мрійливо вдивляючись у низьке зоряне небо. Він мав вуса, потроху починав гладшати і зі смаком зятягувався сигаретою. Не міняючи положення тіла і не повертаючи голови він спитав свого молодшого візаві:

- Він, напевне, прилетить?

Молодший чоловік, худощавий і з бородою, якраз закінчив вправу “планка” і безшумно впав на живіт. Він подивися на ручний радар і весело відповів:

— Так точно, Сільвестр! Він буде тут через 18 хвилин.

— Ми ж домовились: ніяких імен, — знервовано відповів той, кого назвали Сільвестром.

- Та, попустись, прошу тебе. От велика історія! Скрутимо його як божевільну мавпу. Будь спокійний.

Сільвестр продовжуючи дивитись просто над собою в зоряне небо неголосно спитав:

- Я бачу: ти фахівець з божевільних мавп? Знаєш, скільки у мене було напарників до тебе? Вісім молодих тренованих бійців. 

Молодший чоловік перестав бадьоритись і зацікавлено спитав:

- І що? Що з ними сталося?

— Вони померли, — байдуже відповів Сільвестр.

Молодший чоловік завмер на кілька секунд, прислухаючись до тишу лісу, і стривожено сказав:

- Нічого собі. А як же так, вони померли, а ти залишився живий?

Сільвестр повільно відповів:

- А я весь час тримаюся подалі від наручного радара. Скільки ти кажеш, часу залишилося до його прибуття?

Молодший чоловік зневовано подивився на наручний радар і відповів:

- Вісім хвилин.

Сільвестр спитав:

- Як тебе звуть, юначе?

— Арнольд, — відповів молодший чоловік.

Сільвістр, мовчки, некваплячись, дбайливо загасив недопалок об вологе листя, встав на рівні ноги і хутко пішов у найближчий яр.

Молодший чоловік від подиву неголосно скрикнув:

— Ти що, Сільвестр? Що ти робиш?

Сільвестр не обертаючись вілповів:

- Якщо хочеш жити, то кидай той наручний радар на середину галявини і швидко йди за мною.

Молодий чоловік вагався кілька секунд. Нарешті він знизав плечима, зняв з руки наручний радар, жбурнув його на центр галявини і кинувся за Сільвестром.

Через хвилину вони обидва напівлежали в укритті, на схилі темного яру, визираючи на поляну. Обличчя їхні біліли над краєм яру.

Молодший чоловік пошепки спитав Сільвестра:

- Слухай, а що він за один і як його звуть?

Сільвестр не встиг відповісти. В небі низько над ними почувся звук пролітаючого дрона, і вся галявина вибухнула сліпучим вогнем. Вухата сова впала з дуба засмаженою куркою.

Вибухова хвиля скинула Сільвестра та його молодшого напарника на самісеньке дно темного яру. В яру протікав крижиний струмок.

Молодший чоловік підняв голову з під води, довго відхаркувася і відплювувався і затинаючись спитав:

- Як ти сказав, його звуть?

Не відповідаючи, Сільвестр мовчки подерся на гору по крутому схилу яру.