Частина одинадцята. Відліт з Вуо

Джарек був всередені напівпорожній, темний. Здавалося незатишний. Коли Ленора увійшла на його борт її зустрів хлопчик років чотирнадцяти з білими кучерями й гарненьким обличчям, худенький, тендітний.

- Привіт, - усміхнувся підліток, - Я Джарек, бортовий комп’ютер чи краще душа корабля. А залізо й пластик моє тіло. От таке велике. Йдемо я покажу вам вашу каюту й медичний відсік.

Ленора йшла за ним, а у голові роїлося від думок, сумнівів страхів. Вона усвідомила на яку небезпеку наражає калтокійців. Але взагалі не знала як їй чинити далі. Тікати тікати тікати.

Білі собаки гасали балконами. Джарек провів Ленору на другий поверх безмежного корабля. Відчинив перші двері:

- Це медичний відсік, потім його оглянете. А це. – хлопчик відкрив другі двері, - Каюта. Вам вона сподобається. Відпочивайте.

- Ви думаєте я вчинила неправильно? – запитала Ленора стоячи в дверях каюти. Світло у ній вже увімкнулося освітлюючи білу кімнату великий монітор що був замість вікна, м’яке велике ліжко.

- На вашому місці я б також тікав би світ за очі, - відповів бортовий комп’ютер який виглядав як підліток, - То ж, ні, я не вважаю що ви вчинили не правильно. Відпочивайте.

Джарек увійшов до рубки керування. Як він і надіявся Гел був там, дрімав на канапі.

- Вона попросила прихистку, - мовив капітан Джарека. Сів у крісло біля канапи.

Гел розплющив очі, вони у нього вже не були суцільно білі, набували блакиті.

- Мабуть йти до неї зараз не треба, - мовив Гел.

- А мене не це цікавить пане старійшино, - Джарек звернувся до Гела титулом, - Мене цікавлять наслідки. Відмовити у прихистку ми не можемо, й заховати у себе її не зможемо. Й стартувати вже не зможемо. Ти повіз її у пустелю, Ти дав їй надію на нормальне життя. Ти правитель ради.

- Ти звинувачуєш мене у тому що я дав надію людині на нормальне життя? Ти себе чуєш? – Гел подивився у зелені очі друга, - Я не знаю що робити, взагалі. На борту у нас чисто, ніякого зараження немає, отже техніка з ангару може покидати планету.

Зі світла сплелася тендітна фігурка Джарека й за ним на поклик Гела зявився другий хлопчик, трохи старший.

- Я залишив її у каюті біля медвідсіку. Може їй дати якісь заспокійливі? – мовив Джарек.

- Добре малий, - відповів Гел, - Але мені здається ризикованим залишати її на твоєму борту.

- Я можу відбитися від усієї асонської армії, - хвалькувато мовив Джарек, - Але нікому та дурна війна не потрібна. Ми влипли панове командири.

Гел і капітан перезирнулися.

Другий хлопчик корабельний комп’ютер особистого космічного катера Гела сів у вільне крісло:

- Я вивезу її на якусь планету у імперії Рола. Там її не шукатимуть.

- Рол тобі подякує. – Саркастично мовив Джарек, - Не думаю що він хоче сваритися з асонським диктатором.

- Заховаємо її на Лаості. Про цю планету ніхто не знає, - вирішив Гел.

- Це погано закінчиться, - хмикнув Джарек.

- Я полечу з нею, - докинув Гел. – На мене й валіть мовляв солдат порушив усі правила що з нього візьмеш.

- Солдат, - засміявся Летос.

- Ти сам себе у солдати вже списав адмірале, - докинув Джарек.

- Тихо розумники, це я пустив її на борт. – докинув Джарек, - То ж ми усі молодці.

Ленора сиділа у каюті. Тепер коли вона здавалося була у безпеці її мучили сумніви чи правильно вона вчинила. Її доля дише її біль навіщо вона втягнула у це калтокійців користуючись космічним правом прихистку. Ще й керуючись симпатією до одного з калтокійців. Асонка обхопила голову руками й застогнала.

Двері каюти відчинилися, вна звелася на ноги налякано.

У каюту увійшов Гел.

- Вибачте я не знала що робити, - почала Ленора.

- Йдемо я вивезу вас з Вуо на своєму катері на далеку планету. Там ви зможете жити вільно. Це піратська таємна база й вони потребують хорошого лікаря.

- Дядько мене там не знайде?

- Там ні.

- А що буде з вами, вас звинуватять у викрадені.

- Я буду заперечувати. Знає тільки капітан й корабель, скажуть що нічого не знаємо й нічого не бачили.

- А солдати що сиділи біля вогнища?

- Ви певні що вони вас помітили.

Ленора погодилася. Пішла за ним спочатку до ліфту який привід їх у велетенський ангар, потім до сріблястого космічного катера схожого на краплю, на рампі катера сидів хлопець років шістнадцяти білявий схожий на проекцію Джарека.

- Заходьте, мовив юнак, я Летос, бортовий комп’юте цього корабля. За мить злітаємо.

Гел сів у крісло пілота. Ленора у крісло штурмана, свій рюкзак з речами притискала до себе, Летос забрав його й поклав на канапу у кутку рубки керування.

- Джареку, закрий нас під час вильоту, далі ми самі, - мовив Гел вмикаючи усі системи.