Частина десята. Повернення. Обов'язок. Ніч. Втеча

Гравітатор летів крізь пустелю, назад до космодрому, обов’язків, етикету.

Ленора мовчала. Вела слухняну машину пустелею. Й відчувала що дихає свободою востаннє.

Гел розмовляв із Джарком. Зв’язок вселенською інформаційною лінією на Вуо працював краще, ніж місцева сітка зв’язку.

- Усе добре, усі установки працюють. На космодромі спокій, - доповів Гел наче знову став підлеглим, не втримався й торкнувся її руки що стискала кермо.

- Дякую вам, - відповіла вона, наче не було ночі, свята й обіймів.

Гел зітхнув.

- Ми знову у робочих стосунках, - спробував пожартувати.

- Я поясню, солдате, - сумно мовила Ленора, - я наречена асонського принца, ви певне якимось чином це знаєте. На моєму кораблі багато людей й серед них є ті хто терміново донесе на мене імператору. За найменшою підозрою.

- Я знаю на Асоні вічна війна між жінками й чоловіками, - відповів Гел.

- Ви помиляєтесь Геле, - вона вимовила його ім’я так ніжно, що Гел відчув щемливу тугу, розуміючи що вона з ним прощається, - Вони давно нас перемогли й поставили у стійло. Якби я не була племінницею імператора, ніколи б не стала не тільки головним лікарем а й просто лікарем. Хіба медсестрою, чи санітаркою. Вони давно нас перемогли. Тоді коли королева й моя мати втекли з Асону й зникли назавжди, тоді жінки Асону капітулювали.

- Може втечемо? Підемо з племенем Тіо у засвіти, я зроблю нам намет, - він сумно усміхнувся. Світ великий.

- Імператор знайде нас і за світами, він має шпигунів навіть серед духів.

- Я зміг би вас захистити.

- А хто захистить вас, якщо ви порушите правила й позбудетесь захисту калтокійців. Ще й вкрадете асонську царівну? Я не хочу вам такої долі Геле. У вас є своє хороше життя.

На горизонті темніли вали космодрому й наче прапори стриміли стабілізатори білого й чорного корабля.

Гел і Ленора мовчали, наче їх могли підслухати духи пустелі.

Ленора зупинила гравітав біля великої рампи чорного корабля. Вийшла з нього на червонясті посадкові плити, на мить повернулася до Гела який все ще сидів у кріслі пасажира:

- Дякую вам, я могла дихати вільно цілий день. – Підхопила рюкзак який лежав на задньому кріслі й швидкою ходою пішла до медичного табору. Біля перших наметів з’явилася Оті, вона вибігла на зустріч своїй керівниці, забрала рюкзак лабораторію й притиснула до грудей, розповідала що трапилося у таборі за день відсутності.

Калтокійці допомогли полагодити те що зламалося, накрили двигуни силовим полем яке фільтрувало пил. Ніхто не помер не захворів і не намагався втекти. Але прибуло послання інформаційною космічною сіткою з Асону. Тільки для Ленори. Й друге для капітана. У тому повідомленню яке для капітана Лаоті повідомлялося що новий головний лікар має прибути завтра.

Ленора попросила Оті занести взяті проби у лаболаторію, а сама побігла у рубку керування. Сіла у крісло зв’язківця, відкрила повідомлення. Руки їй дрижали. Прочитала й забула як дихати на якусь довгу мить, поки намагалася зрозуміти прочитане.

Отже імператор Асону пришвидшив весілля сина, тепер воно мало відбутися за десять днів. Ленорі наказано прибути на Асон для підготовки до церемонії одруження і коронації.

Вона відчула що уся радість, уся воля, й усі її думки зникали з кожним написаним у посланні словом. Вона сама мусила добровільно увійти у клітку з якої ніколи не вийде. Й вона сама провела дослідження й виявила що на відстані п’ятидесяти кілометрів вірус сиплора відсутній, то ж є можливість посадити асонський корабель й злетіти на ньому.

- Великий день наближається? – у рубку зайшов капітан Лаоті Ла, - У повідомлені від його величності імператора Асонського сказано, що весілля за десять днів.

- Вас запросили на цю виставу? – запитала Ленора, вона сиділа у кріслі зв’язківця застигла як заморожена, наче під важким холодним снігом.

- Так. Ми тут закінчимо роботу й полетимо додому святкувати таку велику подію, - відповів Лао, - Ви сумуєте Леноро? Я думаю що за років десять коли ви народите спадкоємця, зможете повернутися до роботи. Імператор добрий.

- Я жінка, - мовила Ленора таким тоном наче говорили про невиліковну хворобу.

Лаоті промовчав.

Вночі вона не спала. Вона думала. Зважувала. Й коли імла вкрила космодром Лерора вислизнула з корабля-шпиталю, заховавшись під курткою механіка, яку поцупила увечері. У наплічнику лише кілька речей, білизна й улюблена книжка Гестела Лі. Ленора скинула з себе усі засоби зв’язку. Вибігла на поле де стояли кораблі тих хто застрягнув на карантині. Кораблі вкриті пилом, й реагентами які очищали їх від вірусу.

У голові стукало разом із серцебиттям воля, воля, воля.

Ленора побігла до чорного корабля.

Біля Джарека палало вонище, сиділи калтокійці.

Лікарка зупинилася біля вогнища, побачила капітана. Якою безглуздою їй здалася зараз її втеча. Якою дитячою.

Джарк вийшов назустріч Ленорі.

- Я хочу найнятися до вас на корабель лікарем, - поросила вона.

- Не робіть цього, - попросив капітан Джарека.