Частина дев'ята. Просто обійми

Перед вогнищем дівчата, стали в коло, сплели руки, й почали танець під гіпнотичний ритм барабанів і мелодію сопілки. Ленора разом з усіма хто сидів на подушках навколо майданчика з вогнищем плескали у долоні. Здавалося усе її тіло пронисувало биття барабанів, немов серцебиття пустелі.
Музика різко обірвалася, дівчата застигли, простягаючи руки до темного неба. Музиканти заграли знову, тепер дівчата запрошували танцювати хлопців. Вождь із любов'ю спостерігав за молоддю. За своїми дітьми. Радів їхній красі.
Арг прошепотів до своєї дружини: 
- Запроси мого брата до танцю.
Вона здивувалася:
- Його? Навіщо? Що ти задумав?
- Запроси. Цікаво, чи буде асонка ревнувати, - змовницьки усміхався Арг.
- Це жостоко, але їх потрібно підштовхнути одне до одного, - погодилася Тія.
Граціойно підвелась, стала перед Гелом, простягнула до нього руку. Гел подивився на юну жінку потім на Арга здивовано, й посміхнувся. Запитав у Ленори.
   - Чи дозволите мені прийняти пропозицію Тії? Місцеві закони забороняють відмовляти жінкам.
- Звичайно, хіба я можу вам щось забороняти чи дозволяти? - зніяковіла Асонка.
  Стало сумно, наче вона позбавляла себе радості, пила маленькими ковтками підступний напій і думала чи змогла б вона танцювати. А барабани кликали. Спробувала підвестися, відчула, як паморочиться в голові. Арг поклав долоню на її зап'ястя, заспокоїв:
- Не турбуйтеся, запаморочення мине за кілька хвилин. Моє плем'я танцюватиме усю ніч.
Ленора усміхнулась:
- Я не певна що наважусь.
- Танці на Асоні інакші? - жартував дракон Арг, милуючись плавними рухами Тії, - Тут ви можете танцювати так як можете, чи хочете. 
Ленора згадала патріархально стримані бальні танці на Асоні, де прописаний кожен рух. Дивилася, як калтокієць танцює з молодим племенем, обіймаючи гнучке тіло пустельної богині, і відчувала, що цієї ночі відбувається таїнство - містерія, присвячена комусь вищому недосяжного, присутньому тут, у оточенні кам'яних ідолів. Запитала у шамана:
- Скажіть Аргу, у цей напій не підсипали наркотик. Мені ввижається те чого немає.
- Справжній науковець, - насміхався шаман, заперечив, - ні, це простий продукт бродіння, як ваше вино. А те, що ви відчуваєте - це таїнство ночі, присвячене Чорному Дракону. Магія зірок, і магія танцю.
   Гел скинув футболку, не хотів сильно відрізнятися від хлопців які танцювали у пов'язках на стегнах, черевики він зняв ще вдень. Ленора намагалася не дивитися на калтокійця. У її душі творилися незрозуміле, вона наче прозріла, почала розуміти що дійсно важливе, а що тільки гра, яка не вартує цілого життя.
- Коли чорний дракон приходить на планету, настає весна, і молоді племена святкують Велику ніч, - розповів шаман.
- Це свято на честь якогось місцевого божества? Розкажіть мені про релігію цього племені, - цікавилася Ленора.
- Це свято на честь творця світу, він прийшов на Вуо, до племені Тіу, - як міг, пояснив Арг.
Сп'яніла Ленора відповіла: 
- Я не читаю казок з десяти років. Але у цю ніч, можу повірити навіть у дракона.
Арг нічого не відповів, тільки посміхнувся. Похитав головою:
- З часом ви повірите у нього, я це відчуваю, - підвівся, простягнув руку Ленорі, - Сміливіше, йдемо до гурту, ніч волі кличе.
Вождь почув цей вигук шамана, засміявся. 
Гел помітив її нерішучий рух розвернувся простягнув їй руку. 
- Що треба робити? - вона сміялася через власну незграбність, пробувала підстрибувати як усі. Раптом жінки знову сплели руки й покликали до гурту Ленору. 
Коло кружляло й підстрибувало. Ленора наче скидувала з себе втому, тиск зобов'язань. Не думати про Асон, цієї ночі не думати про Асон. 
До намету вона йшла босоніж, жовтий пісок чистий дрібний ще теплий, Ленора здається відчувала кожну піщинку під ступнями. 
- Де я була раніше? - запитала вона, - Де раніше був цей світ? - й розсміялася. Її хитало від сп'яніння й свободи.
У наметі горів вогонь, зберігав затишне тепло. Біля вогнища стояв глечик з водою і тарілка наповнена земляними горіхами. Ленора увійшла, вчепившись у лікоть Гела, згадувала студентські анекдоти, пристойні, милі і місцями смішні - вона пам'ятала їх ще з тих часів, коли вчилася у медичному університеті.
Гел допоміг їй сісти на матраци у другій половині намету. Ленора відразу лягла і шепотіла: 
- Цей вечір був найпрекраснішим.
Гел допоміг зняти важке намисто, розплутав вузлики на ліпіо й вкрив її ковдрою.
- Уявляєш яка гарна міфологія, Тіу вірять що світ створили дракони, - замріяно розповідала Ленора, - прекрасний космогонічний міф, але не дивно у них шаман з розвиненого світу. Мабуть це правильно. Він може навчити їх науці й мовам. Розповісти правдиву історію всесвіту.
А він знімаючи блискучі браслети з її рук, й складав їх біля ліжка. Запитав:
- Ти не віриш у драконів? 
- Сьогодні вірю. Зніми ще з ніг, там також багато прикрас й вони дзвенять, - Ленора висунула ногу с під ковдри й задзвеніла браслетами.
Він мовчки почав знімати прикраси з її ніг.
- У тебе такі лагідні руки, - шепотіла вона, - Я могла б, тобі, сподобатись?
- Так, - відповів Гел тримаючи її ногу. Вона висмикнула ногу з його рук і простягла йому другу. Дивилася на його рухи. Незнайомі відчуття поглинули її. Ошелешили.
Вона сіла, простягнула руку, торкнулася його блідої щоки, ковзнула пальцями по напівпрозорому волоссю:
- Я хочу вас обійняти, адже можна просто обійняти?
Він ліг біля Ленори. Вона обхопила його струнке тіло руками й ногами, так міцно наче він був єдиним що могло врятувати її життя. 
- Просто обійняти. Не треба більше нічого. Будь ласка, лише обніми мене, мені так добре зараз, - поклала голову йому на груди й заплакала.
Гел ніжно обійняв дівчину, торкнувся губами її волосся, що пахло пустелею. Так вони й заснули.