Частина дев'ята. Ніч чорного дракона

У наметі затишно й прохолодно. Речі яскраві, зроблені руками: плетені килимки, плетені скрині, матраци та ковдри.

Меллая дістала із плетеної скрині смужки тонкого білого шовку. Асонка торкнулася м'якої, невагомої тканини. Сумнівалася, чи зможе вийти з цього намету напівоголена. Королівське виховання закипіло, засичало шепотом придворних дам й фрейлін.

Ленора згадала колючі очі гувернандок, їхні стиснуті у презирстві вуста й наче піліток бунтар, скинула з себе одяг з цупкої тканини, та дозволила прекрасній Меллаї одягнути себе у ліпіу. І що? Почувалася неймовірно. Вільно.

Прикраси для гості, жінка піщаного племені обрала сині, блакитні й срібні.

Асонка вийшла у першу половину намету у одязі з шовку й бісеру. Арг дивився захоплено, й від такого погляду не хотілося втекти чи заховатися, його погляд підтримував.

Гел усміхнувся їй. Ленора подумала що ці мало знайомі їй чоловіки не такі, до яких вона звикла, вони взагалі інакші. Біля них вона почувалася у безпеці навіть у такому вбранні. Рівною серед рівних. Хоча й соромилася відкритих ніг, намагалася закрити їх тонкими, легкими смужками невагомої тканини.

На Асоні жінкам заборонено оголювати ноги вище колін, та жодного асонця у цьому селищі зараз не було. До біса Асон.

***

Непомітно яскраві намети огорнула щільною ковдрою темрява, таємнича, безмежна. У поселенні запалало безліч ліхтарів і яскравіше загуділо велике вогнище. Багаття перетворювало загальну площу у велику королівську залу, а кам'яні велетні з людськими обличчями і тілами черв'яків, здавалося оживали спостерігаючи очима самоцвітами за своїми дітьми.

Для Ленори ця ніч здавалася казковою. Вона не вірила у дива й чарівників відтоді як почала вивчати точні науки, але зараз, у пустелі, між жителів первісного селища забуті космічні легенди пригадалися, і сприймалися як правдиві історії. Вірилося у драконів і магів, у створінь здатних створювати цілі планети й запалювати зірки.

Арг провів гостей до великого багаття. Чоловіки йшли за жінками, Меллая, тримала Ленору за руку, вела за собою. Асонка наче повернулася у юність, відчула себе школяркою у школі для дівчат з впливових родин. Пригадала як вночі вони, пансіонерки, тікали з кімнат, й бігали потайки від вихователів й вчителів купатись до моря голими.

Вчительки робили вигляд наче не помічають порушень режиму, надаючи можливість дівчатам після довгих годин важких навчань бешкетувати й хоч трішки насолоджуватись дитинством.

Вождь зустрів гостей біля ідолів, повідомив племені, що ця ніч присвячена чорному драконові. Плем’я відгукнулося голосним радісним вереском. Вождь запросив гостей під навіс, де на килимах вже стояв посуд з наїдками, а ще тонкі напівпрозорі чаші з блакитним візерунком.

Гел вкрив Ленору своїм плащем. Вночі у пустелі піднімався вітер й ніс прохолоду.

Ленора сьогодні вирішила забути цивілізоване, холодне, важке й неминуче. Стати первісною дикункою, легковажною дівчиною.

Закони роду веліли коритися моральним засадам своєї планети. Закони планети говорили, що жінка мусить бути покірною чоловікові та долі, бо це закон природи і еволюції. Бо жінка слабка й розумово недорозвинена, емоційно нестабільна істота яка має функцію народжувати дітей й ростити їх до віку десяти років.

Батько з дитинства готував її бути лялькою біля трону короля. Мати просила, не підкорятися жорстоким чоловічим законам.

Може тому мама й втекла з Асону. Ленора не могла їй вибачити не те що вона втекла а те що не забрала її с собою.

Отже сьогодні, Ленора на одну ніч захотіла стати повноцінною людиною й може навіть закохатися у примарного найманця.

А завтра, на базі - вона усе йому пояснить, а він зрозуміє.

Вона подивилася йому в очі, в прозорі зміїні очі. Ці очі її більше не лякали, навпаки приваблювали, наче далекі зірки.

У неї вистачить сили рішучості і тактовності усе йому пояснити. Завтра.

Дівчата, в білосніжних ліпіу, розносили наїдки. Першу вождю, другу і третю гостям, четверту шаману й Меллаї. І далі за ієрархією піщаного племені.

Ленора спробувала тоненькі шматочки м'яса запечені на вогні, це було неймовірно смачно. Але згадала вигляд черв'яка. Спантеличено подивилася на Гела, він розмовляв з вождем племені. А шаман запитав:

- Вам сподобалося ця вишукана страва? Це найніжніше м'ясо, у навколишніх десяти галактиках.

- Сподобалося, - витиснула з себе Ленора й несподівано розсміялася, - Це дійсно смачно.

Гел почув мовив:

- Аргу, ти такий гостинний і турботливий господар.

- Так я ще вкрай гарно вихований, делікатний та уважний, - жартував Арг.

- Аргу, а що тут робить тінь Рігка? - несподівано запитав калтокієць.

- Це знову тут? - здивувався шаман, - Чому саме Вуо його так приваблює?

- Хороше місце щоб сховатися, - посміхнувся калтокієць.

- Від кого? - здивувався Арг.

Ленора слухала чоловіків, і не могла зрозуміти, про що вони говорять, мова міжгалактичний, але знайомі з дитинства слова звучали інакше. Їй у руки тицьнули чашу з густим напоєм, вона намагалася навіть не думати, з чого зроблено той напій, зробила ковток, відчула смак диких ягід і аромат бутуку. Гел пояснив: