Частина восьма. Богиня пустелі

Військовий гравітав перелетів через бархан, і Ленора побачила безліч яскравих, барвистих наметів. Селище нагадувало маленьке містечко з вулицями і великою площею. На площі горіло високе багаття. Навколо багаття стояли величезні ідоли, грубо вирізані з кам'яних брил.

У селищі вирувало звичне життя. Старші працювали, майстрували, готували. Діти гралися, бігали навколо наметів з веселим вереском. Група чоловіків повернулася в село, притягли щось, блискуче, величезне, червоне. То був великий черв'як, який ще ворушився.

- Некунімо, важлива здобич, напів білковий напівкристалічний, - пояснив шаман.

- Некунімо, - повторила Ленора розглядаючи чер'яка, - Вони його з'їдять?

- Так, - посміхнувся Арг, - Рекомендую покуштувати, схоже на звичні вам, асонські дирги.

- Ви куштували наших Дирг, - здивувалася Ленора, - Цікаво де ваш особистий корабель, чи може космодром? Як ви подорожуєте всесвітом шамане з Вуо?

Арг озирнувся, глянув із запитанням на Гела:

- Космодром? Корабель? Ти на кораблі сюди прилетів?

- На Джареку, - відповів Гел, - Думаєш, я зміг би зараз якось інакше пересуватися Всесвітом?

- А… Я зрозумів. Тоді сам, якось, поясни своїй подружці усе, - дещо спантеличено мовив Арг.

- Я не подружка, я лікар. Зараз не важливо. Отже ви говорите про портали. Це науково доведено, але мають бути якісь прилади. А ще скажіть де я маю поставити гравітав? - запитала Ленора. Їй ще здавалося вони жартують про кораблі.

- Ось тут, біля найбільшого й найгарнішого намету. Вже п'ять років це моє житло, - Арг вказав рукою на великий куполоподібний намет на краю селища, - Саме цей намет, бо плем'я тричі на рік кочує за хробаками, - Ленора криво усміхнулася, Арг знову посміхнувся, - Неку дійсно чудові, і на смак теж.

- Арг, досить, - попросив Гел.

З намету вийшла дівчина.

Гел прошепотів:

- Яка гарна.

Дивним був колір її довгого, до колін, волосся - яскраво-жовтий, як піски на Вуо. Густими локонами волосся вкривало її майже оголене тіло, з тонкою талією плавними стегнами й високими грудьми. Наче стародавня ваза, чи скрипка. Шкіра блідо-рожева, як рожеве дерево. Обличчя кругле з маленьким акуратним носом, губи пухкі, ніби дитячі. І очі на пів обличчя, яскраво-зелені очі, Гел запитав:

- Твоя дружина?

Арг кивнув:

- Так моя зірка. Й добре, що ти зараз схожий на привида.

- "Дурне сказав", - подумки відповів Гел.

- "Скажу інакше. Добре що ти маєш почуття?" - хмикнув Арг, - "До асонки".

Гел усміхнувся, він і сам ще не розібрався у тих почуттях. Відповів думкою.

- «Не думаю що ти не довіряєш своїй коханій, старий ревнивцю».

- «Так я дещо занадто закохався» - подумав Арг й усміхнувся. – «Навіть не у красу у жінку».

Ленора розглядала незнайомку. Чомусь в уяві цивілізованої людини молоді племена, на першому етапі розвитку цивілізації, уявляються згорбленими волохатими недолюдьми, що пересуваються майже на чотирьох кінцівках.

Одягнена у бісер дівчина первісного племені планети Вуо виглядала так як люди уявляють язичницьких богинь. Вбрана у шовкові смужки скріплені на плечах шпильками й на талії бісерним паском. У намисті з блискучих різнобарвних кристаликів, на руках браслети. Чисте доглянуте волосся.

Вона ніжно поцілувала Арга.

Ленора позаздрила цій жінці яка була рівною серед рівних. Жодного патріархату, повага й розуміння. Цього так бракувало на Асоні. Почула людські голоси, озирнулася.

Люди сходилися до намету шамана, подивитися на гостей. Вони всі були красиві. Різноманітні відтінки жовтого кольору волосся, чиста шкіра. Чоловіки високі, худорляві, атлетичної статури. Ленора згадала, Гел говорив про те, що місцеві племена наполовину кристалічні. А кристалічні люди завжди виглядали краще, ніж органічні, у них немає шкірних проблем. А ще асонка зрозуміла, де дружини колоністів купували строкаті бісерні прикраси.

Прибіг чоловік з сивим волоссям, широкими плечима, дещо навіть кремезний з поставою імператора і зверхньо-величним поглядом, він запитав:

- Кого ти привів в моє селище, Аргу?

- Друзів, Гріггосе, моїх друзів. Сподіваюся, ти приймеш, моїх друзів в своєму селищі, як своїх друзів. А це Райтук, - показав на Гела. – Ця прекрасна жінка лікарка яка рятує людей на космодромі від хвороби м’яких.

Грігос поштиво вклонився Гелу:

- Я приймаю твоїх друзів Аргу, і з повагою ставлюся до Райтука. - Вождь ще раз вклонився Гелу і привітно Ленорі. – І вас рятівнице жителів Вуо. Ви мої гості.

Гел доклав руку до грудей і схилив голову. Вождь засяяв, побачивши поштиве вітання свого гостя. Запросив усіх до свого намету:

- Мій дім тепер ваш.

Ленора не розуміла мови племені. Дружина Арга підійшла до неї, взяла її за руку і плавним рухом вказала на свій намет.

Гел вільно говорив на мові племені Тіу. Він відповідав на питання вождя, дякував йому за гостинність, й зміг залишитися у наметі Арга. Вождь ще раз запросив гостей до своєї оселі й пішов.