Частина п'ята. Дивна екскурсія у підземному місті.

Ленора прокинулась. За дверима її каюти Оті терпляче пояснювала комусь невідомому, що головний лікар ще спить.

Ленора накинула довгий шовковий халат й відчинила двері. За дверима стояв привид, тримав у руці армійські черевики, й чорну куртку. Ленора не встигла й слова сказати як він тицьнув речі їй у руки і повідомив:

- Чекаю біля головного трапу вашого корабля.

- Навіщо мені куртка, у таку спеку, і ці черевики? - здивувалася Ленора.

- Вночі холодно, - поспіхом відповів він.

- Ми залишимось у пустелі на ніч? - здивувалася асонська принцеса.

- Плем’я Тіу запросило нас на свято. Назвали це - ніч чорного дракона, - усміхнувся привид.

- Офіцере, ви не попередили. Я розраховувала повернутись сьогодні, - Ленора стояла в дверях своєї каюти. Притискала до грудей черевики й куртку. Дивилася на калтокійця спантеличено.

- Попереджаю, - мовив він, невинно кліпаючи віями. Очі у нього дивовижно й моторошно білі, порадив, - Одягайтеся у щось зручне. Краще виїхати раніше. Проведу вам екскурсію шахтою, - усміхнувся наче хлопчисько й втік. Певне, щоб вона не встигла запитати його ще про щось.

Ленора дивувалася собі, як вона наважилася на цю поїздку. Але пригода так вабила її. Оті побачила розгубленість лікаря й сміючись із кумедної ситуації допомогла їй одягатися. Прошепотіла:

- Трохи свіжого повітря вам не завадить.

Ленора зрозуміла про що говорить її помічниця. Від цього її майбутнє здавалося ще важчим.

***

Ленора зав'язала голову шовковою хустиною і вдягнула сонцезахисні окуляри, відрегулювала на окулярах яскравість. На небі Вуо, як завжди вдень, жодної хмаринки.

Привид, у простому полотняному костюмі, у довгому чорному шерстяному плащі з широкими рукавами та великим каптуром, взутий у армійські черевики, чекав її сидячи на бампері військової, чотирьохмістної, гравітаційної машини. Він  був у темних окулярах, які закривали йому пів обличчя, й ховали ті страшні, прозорі очі

Ленора оглянула чорну машину з повагою, такі гравітави були лише у калтокійських найманців. Уявила яке озброєння може чаїти ця невинна з виду темна машина.

Привид зіскочив з бампера і люб'язно відчинив перед нею дверцята, запросив сісти на місце водія.

- Це військова машина, чи я впораюсь із керуванням, - сумнівалася Ленора

- Я поставив обмеження, вона зараз у керуванні як цивільний гравітав, - запевнив він.

- Це ваше рішення посадити мене за кермо, - з саркастичною погрозою сказала асонська принцеса, - То ж без критики, будь-ласка.

- Критика? - здивувався він.

- Я за вашу безпеку не відповідаю, - нагадала вона. А у голові пронеслося, "Що я верзу?"

- Я відповідаю за вашу безпеку, я це пам'ятаю, - посерйознішав привид, - Сідайте, нас чекають пригоди. – Й він забрав з її рук наплічник з реактивами, поклав на заднє сидіння гравітава.

***

Гравітатор летів над сірим піском пустелі. Ленора розібралась із керуванням. Машина виявилася напрочуд слухняною. Асонка попросила зняти обмеження щоб збільшити швидкість. Гел не сперечався, але час від часу підтримував кермо, коли гравітав починав "підслизатися".

Ленорі бракувало досвіду, та вона швидко вчилася. Силове поле навколо гравітатора стояло на мінімумі. Фільтрувало пил та пісок. Висотомір тримав півметра над поверхнею. Ленора у захваті крикнула:

- Я не знала, що військовими машинами так легко керувати!

Гел, притримав кермо, подивився на неї, замилувався.

Коли великий корабель-шпиталь, і всі її підлеглі опинилися далеко, Ленора скинула маску асонської принцеси й головного лікаря, а під маскою виявилася юна дівчина, яка жадала мандр та пригод. Біле розкуйовджене волосся, веселий усміх, очі набули блиску сапфірів і сяяли. Хустина давно злетіла з її голови, окуляри вона закинула на заднє сидіння, насолоджуючись свободою, теплом зірки, і навіть пилом та піском.

Гел усвідомив, як вона вабить його.

А вона відкинула усі правила та етикет.

- А тепер зменшить швидкість і припаркуйтесь, там он, біля того іржавого залізяччя

Ленора здивувалася:

- Навіщо?! Яке залізяччя? - сміялася вона, - То ж дерево!

Гел натиснув на регулятор швидкості. Гравітатор трохи занесло. Ленора з вереском втримала машину і вирівнявши спокійно завела її до того дерева, яке Гел назвав залізяччям. Придивилася до стовбура, покрученого чорного гілля:

- Це справді залізна арматура! - Дівчина вистрибнула з машини і підбігла до того, що усі у її таборі вважали засохлими деревами, - Це арматура!

Гел накрив гравітатор захисним полем, яке називалося дзеркалом - поле створювало екрани, на які проектувалося те, що було поза об'єктом. Гравітатор наче зник. Калтокієць вистрибнув на пісок. Вийшов з-під дзеркального поля. Повідомив, як це роблять екскурсоводи:

- Перший об'єкт нашої екскурсії - дерево, яке не дерево. Нержавіюча арматура. Інсталяція.