Частина перша. Бунт на космодромі. Прибуття чорного корабля

Хвороба сиплор вбила половину людей які жили у містечку Бро на планеті Вуо.

Сьогодні перед ворітьми космодрому зібралися усі, кому вдалося вижити після нищівної епідемії. Їх виявилося близько трьохсот, з двох тисяч.

На запилену, проїжджену іржею бочку, хекаючи видерся товстун. У поселенні його  ніхто не поважав, та зараз слухали те що він кричав зі свого п'єдесталу. Підтримували, повторювали його слова, наче то були революційні гасла.

Старий лобуряка, дивак який жив у старому розбитому кораблі, закликав усіх летіти з планети, поки ще живі.

Космодром Бро розташований у самому серці пустелі, огороджений валами зі сміття. Навколо злітного поля стояли тимчасові будиночки, із піщанику.

Років п’ятдесят тому тут велися археологічні розкопки, побудували кілька офісів, мотель й склади. Навіть маленький музей. Й тепер, коли містечко стало зоною карантину, усі ці будинки заселили людьми які застрягли на карантині.

Конціонери не допомагали від спеки. Вдень космодром і поселення наче пливло у пилових хмарах й плавилося під промінням нещадного світила, щоночі губилося у імлі, та вкривалося памороззю.

Головний лікар корабля-шпиталю Ленора Ао Сон, вперше стикнулася із бунтом, розгубилася. Порядок у зоні карантину підтримував невеликий загін миротворчої армії з її планети Асон. Із зброї у асонців лише паралізатори.

Командир загону наказав охороняти ворота і не пускати заражених до кораблів. Охоронців двадцять п'ять, а бунтарів триста. Роботи на блокпосту загрозливо націлили великі паралізатори на людей. Повсталі вимагали пропустити їх до кораблів.

Ленора зв'язалася із черговим, наказала, щоб усі члени екіпажу та вільний від чергування медперсонал негайно прибули до воріт космодрому. Зняла із запобіжника свій маленький лазер. Серце калатало від страху, вистрілити у живу істоту вона не зможе.

Повсталі напирали на ворота, а це були лише залізні рамки з натягнутою сіткою. За мить повстанці їх повалили на землю й побігли до своїх кораблів. Паралізатори збили з ніг півсотні. Ще мить і заражені люди втечуть з планети. Й сиплор почне вбивати мешканців інших планет.

Велетенська тінь накрила космодром. Піднявся вітер й пил. Над космодромом зависнув чорний, сигароподібний, велетенський військовий крейсер. Люди на полі присіли затуляючи обличчя від пилу.

Корабель ліг на краєчку злітного поля, зайняв шість злітних квадратів. Його гравітаційний двигун став у режим магніту. Люк відчинився, утворюючи широкий трап. По трапу вийшло двадцять найманців, дві темно-сірі звірюки схожі на котів і два пса білосніжного кольору. Собаки залишилися сидіти біля головного люку, певне охороняли.

Ленора просила космічний патруль Галактичної Ради прислати солдатів для охорони зони карантину. Ще коли асонці тільки прилетіли на Вуо й військові залишили їх самих. Ніхто вже й не очікував що патрульні космосу виконають обіцяне. Та ще й так вчасно.

Серед повстанців почувся шепіт сповнений жаху, люди повторяли один за одним лише одне слово - Калтокійці! Притихлих порушників навіть не потрібно було просити розійтись, розбігалися самі. Крім того, який стояв на бочці.

Високий білошкірий, худорлявий хлопець, з довгим рудим волоссям, і надзвичайно гарним обличчям, одягнений у чорні полотняні шорти і чорну сорочку, неозброєний та босий, неквапливо пішов у бік бочки. П'яничка наче загіпнотизований стояв на своєму п'єдесталі не зводивши з найманця очей.

Рудий калтокієць підійшов до бочки впритул, і тихо наказав:

- Злазь.

Товстун огледівся перелякано, розгублено пробелькотів:

- Не можу.

Рудий терпляче запитав:

- Чому?

- В-високо, - пояснив товстун, - Я боюся висоти.

- Як ти там опинився? - розсміявся солдат.

- Не, не пам'ятаю, - знизав плечима старий пірат, - П'яний був...

Найманці почали сміятися. Ситуація здалася їм кумедною. Підійшли два здоровенних темно-сірих ящера, по три метри зростом, з чотирма руками, підхопили товстуна попід руки і з легкістю зняли с бочки, поставили на землю. Рудий витяг з кишені пласку пластикову пляшку, простягнув старому пірату:

- Тримай.

Товстун схопив пляшку і з жадібністю влив у себе усе що у ній залишилося, витер рота і з вдячністю захоплено, наче на богів, подивився на калтокійців. Притиснув порожню пляшку до грудей:

- Ви круті. Берегтиму як реліквію.

Рятувальники повернулися до свого корабля. Товстун побіг до поселення, радісний, наче дитина що зустрілася із дивом.

Один з великих котів чхнув наковтавшись пилу і повернувся під захист силового поля корабля. Білі собаки навпаки почали бігати один з одним втягнули у гру й одного великого звіра. Калтокійці спостерігали за своїми тваринами посміхаючись.

***

Головний лікар корабля-шпиталю сховала лазер у піхви, підійшла до калтокійців. За нею побігла її секретарка, й неквапливо пішов командир загону миротворців.

Найманці з чорного корабля не були схожі на солдат регулярної армії, навіть на загони миротворців, скоріше на космічних розбійників. Одягалися вони, хто у що: шкіряні, чи полотняні штани, шорти, светри, майки, сорочки. Весь одяг був чорного кольору із натуральних матеріалів. Усі калтокійці мали довге волосся. Досконалі фізично. Гарні зовні. Більшість вийшли з корабля босоніж, дехто у армійських черевиках. Зброї у них у руках не було.