22

Я його просто поцілувала. Не помітила як же майже вечір, цікавий сьогодні день був. 
Пішли додому, прохолодно, ще захворієш. Мовив він. 
Вони йшли мовчки, насолоджуючись прохолодним вечором після прогулянки в парку. Коли дійшли до воріт, він як справжній джентльмен, відчинив їх перед нею. Вона вдячно усміхнулась і ступила на подвір’я відчуваючи його тепло і увагу, після чого він зайшов за нею.
Як тобі вечір? Питає він. 
Ти ще питаєш?! Прекрасний, розказати що було? З іронією і сміхом спитала. 
Розповідай. З посмішкою каже Нік.
Перше ми чудово провели час, побачили шикарний парк і озеро. Друге ти мені сказав що я тобі подобаюсь, ну третє ще не придумала. Радісно відповіла я. Третє я думаю за твоєю спиною.
Я повернулась там стояла бабуся рада і плаче, руки в сторони чекає щоб я підбігла обійняти. 
Бабуся..я кричу я і біжу до неї, обіймаю так неначе це остання зустріч неначе ми ніколи не побачимось, я не відпускаю її, плачу,  сльози капають на сорочку.
Доню сонечко заспокойся я тут з тобою, не залишу тебе. Цілує бабуся в маківку Кейт. 
Ми зайшли в будинок, бабуся розповідала як все пройшло. 
Люди в костюмах зайшли в лабораторію і почали в заламувати комп’ютери, коли Робет дізнався то прибіг почав погрожувати, один з тих людей вдарив його по обличчю. Той знепритомнів його пов’язали мотузками, і далі шукали інформації в додатках. Коли зайшов Сміт я була дуже рада його бачити. Коли Роберт отямився то він був у в’язниці там де йому місце, де саме не можна говорити. Він там буде сидіти до кінця своїх днів. Інші працівники які були причетні теж будуть там де він, і теж до кінця. Тому що ми знаємо людей помста може бути якщо був менший строк.