Частина 6 Розділ 2: Станція Алерія — Домініон Алерія-Прайм

Розділ 2: Станція Алерія — Домініон Алерія-Прайм

Так, це було голографічне зображення тамтешнього реального господаря космічної станції. Тільки-но я з Даною вийшов з кола порталу, як поруч матеріалізувалася Єва. Вона знову обрала вигляд ідеальної земної стюардеси, але цього разу в її поставі було ще більше владності.

Вона пішла вперед, «обігнавши» нас, і звернулася до того, хто зустрічав нас у голографічному образі ШІ:

 Вітаю тебе, мій вірний помічнику, мій друже та товаришу! Мій любий Декаре!

Штучний інтелект станції, який мав вигляд поважного вченого, шанобливо схилив голову:

 Вітаю вас, Ваша Світлосте.

Єва недбало махнула рукою:

 Та годі, Декаре! Починай спілкуватися, як і раніше, і на «ти». Забудь про протоколи.

Декар одразу повеселішав, його офіційна маска зникла, поступившись місцем теплій усмішці старого друга. Єва продовжила, вказуючи на нас:

 Декаре, представляю тобі своїх нових друзів: Алекса та Дану. Але про це поговоримо пізніше. А зараз — до справ. Пішли негайно в діагностичний центр.

Вона зробила паузу і додала тоном, що не терпів заперечень:

 Ми перевіримо цю молоду людину за повною програмою. Так, як ще нікого не перевіряли.

Я мимоволі здригнувся від цих слів. «Повна програма» звучала загрозливо.

 Та не хвилюйся, Алексе, — сказала Єва, помітивши мою реакцію.  Усе буде під контролем. Але я повинна знати про тебе абсолютно все. Навіть те, чого ти й сам про себе не знаєш.

Вона підійшла ближче, дивлячись просто в очі пронизливим поглядом:

 Розумієш, скільки я тебе роздивляюся, скільки намагаюся зрозуміти… Ти зовсім не вкладаєшся в мої стандартні висновки про людей. Узагалі, в мене є деякі припущення  і навіть більше ніж припущення  щодо тебе… Але всі висновки тільки після повного діагностування. Ти згоден чи ні?

 Але… — почав я невпевнено. — У мене є вибір?

 Та ти що, Алексе! — вигукнула Єва.  Звичайно, є! І якщо ти відмовишся, нам, звичайно, буде дуже прикро. Прикро, що той, кого ми чекали стільки століть, злякався першого випробування.

Я стояв присоромлений. Її слова влучили в ціль. Я сам не розумів, чому раптом вирішив показати себе з такого боку та виявив слабкість.

 Єво, вибач, — твердо сказав я, випрямляючись.  Не знаю, що на мене найшло. Звичайно, я згоден. І навіть не маю сумнівів із цього приводу.

 От і чудово! — засяяла Єва.  Отже, гайда до лабораторії!

Науковий центр біологічних досліджень Алерії

Ми вирішили пройтися пішки довгими коридорами внутрішнього сектору, щоб я мав уявлення про цей центр, побачивши його на власні очі. Поки ми йшли, Декар розповідав історію цього місця. Фактично вся космічна станція була створена Древніми саме заради цього наукового центру.

Станція була ідеально замаскована під звичайну торгову орбітальну. Тисячі людей жили на зовнішніх рівнях, торгували, працювали, народжували дітей і навіть не здогадувалися, що знаходиться в її нутрощах. Вона мала невидимий, але абсолютний захист, закладений технологіями Древніх, про який не мали жодної гадки ні жителі станції, ні населення планети внизу. Це була фортеця, схована у всіх на виду.

Ми пройшли через шлюз, який безшумно розчинився перед Декаром, і зайшли в ще один, порівняно невеликий зал. Світло тут було м’яким, безтіньовим.

Мою увагу одразу привернула масивна медична капсула в центрі приміщення. Навколо височіло безліч різноманітного додаткового обладнання: маніпулятори, сканери, екрани з незрозумілими графіками. Це виглядало серйозніше, ніж будь-що, що я бачив у Стенлі.

— Роздягайся, Алексе, і лягай, — промовив Декар.  Також зробимо повне обстеження організму та підправимо стан твого тіла.

Я роздягнувся і ліг у капсулу. Прозора верхня панель м’яко зачинилася, відрізаючи мене від звуків зовнішнього світу.

Я відчував легке поколювання по всьому тілу, ніби крізь мене проходили мільйони крихітних мурашок. Свідомість почала затуманюватися: образи з минулого, мої спогади, спогади Єви — усе змішалося в калейдоскоп. Я бачив обличчя людей, яких ніколи не знав, чув голоси забутих мов, бачив величні палаци й космічні битви.

Минуло, здавалося, кілька годин, хоча насправді — лише хвилин п’ятнадцять, як прозора верхня панель піднялася.

Генетичний код Імператора

Я підвівся і сів на краю капсули, трохи похитуючись. У залі панувала тиша. Дана стояла, схрестивши руки, і уважно дивилася на монітор. Єва і Декар (обидва у вигляді голограм) застигли над даними, що бігли нескінченним потоком символів.

 Ну що? — запитав я, порушуючи мовчання.

Декар повільно повернувся до мене. На його обличчі був вираз, який я не міг одразу розшифрувати — суміш подиву, благоговіння і… страху.