Частина 5 - Розділ 7: Зустріч з екіпажем "Старого Бродяги"

Розділ 7: Зустріч з екіпажем

— Отже, ти тепер у мене універсал широкого профілю — охоронець, секретар, помічник, ще й ходяча хімічна лабораторія в одному флаконі, — підсумував я, намагаючись не показувати, наскільки я вражений. — Гаразд, Дано. Час покаже. А тепер вперед, на зустріч до капітана.

Ми підійшли до ліфта, і двері безшумно розчинилися. — У житловий сектор, — скомандував я.

Поки кабіна мчала нас крізь нутрощі станції, я дав ментальну команду своєму новому костюму. "Єво, зміни стиль мого верхнього одягу. Наприклад... зроби щось... — я на хвилину замислився та й відповів: — Щось в імперському сучасному та діловому стилі".

Костюм миттєво відреагував. Зовнішній шар трансформувався, і тепер я виглядав не як штурмовик, а як високопоставлений дипломат або крутий бізнесмен. Дана схвально кивнула, оглянувши мій новий вигляд, і відразу сама підлаштувалася під мене — ділова помічниця з текою в руках. Що там було — не знаю, мабуть, нічого, але виглядало стильно. Вона взяла цей стиль з моєї земної пам’яті, коли я оббивав пороги серйозних закладів і такі ділові помічниці мене відшивали з непроникливим холодним поглядом. Я на мить завмер від таких спогадів, але відразу взяв себе в руки — не час рефлексувати.

У ліфті до нас приєдналися Єва та Стенлі. Точніше, їхні досконалі проекції. Так було задумано: ми повинні вийти разом, чотири ділові людини. — Ми будемо поруч, — запевнила Єва, поправляючи свій бездоганний червоний капелюшок стюардеси. Вона не захотіла міняти стиль свого одягу, який так їй личив. Стенлі ж прийняв вигляд поважного сивочолого пана в строгому класичному костюмі, що нагадував одяг вищої аристократії.

Ліфт зупинився м'яко. Двері відчинилися, і ми вийшли у просторий кабінет, більше схожий на зал засідань, який капітан Вайр обрав як головний офіс компанії "Старий бродяга". Я підійшов до Вайра, ми потисли один одному руки.

Підійшла Дана, протягнула руку до капітана. Він з цікавістю глянув на неї, і німе питання застигло в його очах. Капітан теж протягнув руку. Дана представилася сама: — Дана, — сказала вона. — Я помічниця та секретар Алекса. І, зробивши два кроки назад, повернулася на своє місце. Я також був здивований її самостійністю, але не подав вигляду.

Потім капітан перевів погляд на Єву та Стенлі. — А це, — відповів я, — господарі космічної бази: Єва та Стенлі. Це їхні голографічні проекції. Це два надпотужні штучні інтелекти, які керують усім цим і зробив у повітрі рукою коло.

— Вайре, — звернувся я до капітана, — на загальних зборах поки що давай не обнародувати цей факт. Це буде нам на користь, а потім, коли все налагодиться, люди й самі це взнають.

— Цілком згоден, — відповів капітан і продовжив: — Не будемо гаяти час.

Ми вирішили провести збори в одному з барів із великим залом — там вже всі повинні були зібратися. Вийшовши з офісу на площу невеликого містечка,  почав було озиратися та розглядати все навколо, як раптом в голові прозвучало: «Алексе, ти поводишся мов дитина, Візьми себе в руки, у нас ще буде час роздивитися це місто».

Через площу і з великих вікон зали бару десятки людей втупили свої погляди на процесію. Попереду йшов їхній капітан з молодим чоловіком, схожим на Алекса, які щось обговорювали та розмахували руками, а позаду них йшов сивочолий чоловік із двома вродливими молодими жінками.

Коли ми увійшли, гул голосів миттєво стих. Тридцять чотири пари очей втупилися в нас.

Я та капітан впевнено підійшли до невеличкої естради. До нас відразу приєдналася Дана. Я з Вайром присів за невеличким столиком, а Дана стояла трохи далі від нас. Я почав було шукати стілець для Дани, але вона мене випередила: в  голові почув «Алексе, перестань себе так поводити, ти командир, а я підлегла. Таку картину повинні бачити люди в залі.

Єва та Стенлі сіли за пустий крайній столик. Добре, що стільці стояли так, що можна було легко зробити імітацію, що вони сидять.

Їхні голограми були настільки досконалими, що жодна людина в залі не могла б запідозрити, що перед ними не живі люди. І це все не давало жодного приводу для сумнівів екіпажу — виглядало так, ніби за цей короткий час я встиг завести собі власну команду. А по суті, так воно і було.

Вайр підвівся з-за столу, що стояв у центрі, та й промовив: — Ці збори ініціював Алекс тому він і буде головувати на них. Відразу я хочу вас сповістити, що я повністю підтримую Алекса та його команду в усіх їхніх починаннях та намірах, які він зараз вам викладе.

По залу прокотився шепіт. Люди переглядалися, вражені. Я помітив Соул, яка сиділа в перших рядах. Вона зблідла, дивлячись на Єву та Дану. У її погляді читалася суміш шоку і чогось схожого на розгубленість — вона явно не очікувала побачити поруч зі мною таких ефектних молодих жінок.

Я вийшов з-за столу, взяв стілець і поставив його на самий край естради, щоб бути ближче до людей. — З вашого дозволу, я присяду, бо розмова буде довгою, — звернувся я до членів екіпажу.

Сівши, я уважно оглянув залу. — По-перше, хочу спитати: як ви влаштувалися? Як вирішили побутові питання?

З залу почулися вигуки: — Все добре! — Умови шикарні! — Але вже набридло сидіти без діла!

— От і добре, що набридло, — усміхнувся я. — Це буде найкращою мотивацією для вас, щоб приступити до справ.

Я зробив паузу, і мій голос став серйознішим. — Але виникає одне питання: що ми хочемо і до чого бажаємо рухатися? Які у нас плани на майбутнє? Скоріше за все, ніхто з вас не хоче застрягнути тут на роки, у цій золотій клітці, без змоги виїхати у великий світ.

Зал відразу зашумів. Люди заговорили між собою, і я побачив їхні збентежені очі та похмурі обличчя. Страх ізоляції був їхнім головним кошмаром.

— Тихіше! — я підняв руку. — Послухайте. Ми не винні, що потрапили в таку ситуацію. Але подивіться на це з іншого боку: ми залишилися живими. А значить, ми можемо і повинні використати наше теперішнє становище з максимальною користю для себе.