Частина 5. Космічний Клондайк  -Розділ 1: Освоєння нових просторів

Частина 5. Космічний Клондайк

 Розділ 1: Освоєння нових просторів

Простір здригнувся і розмився, коли "Старий Бродяга" вивалився з гіперпростору. Це була наша остання спроба. Дві попередні були невдалими, можливо, через збій у двигуні, і от ми, нарешті, потрапили в саме серце забуття. В простір, де час мовби зупинився.

Ми виринули на самому краю велетенського звалища космічного сміття. Капітан Вайр, який особисто керував маневром, кивнув мені, і я миттєво перевів енергію з гіперприводу на щити та сканери. Ніколи не знаєш, кого зустрінеш одразу після виходу з підпростору. Точки входу та виходу мають сталі координати і ніколи не змінюються, чим часто користуються космічні пірати, влаштовуючи засідки на свою здобич. Саме тому "Бродяга" був готовий до бою ще до того, як датчики показали картинку.

— Ну що, екіпаж, дивіться, куди нас занесло, — промовив капітан і вивів зображення із зовнішніх камер на великий центральний екран.

В кают-компанії, де зібрався вільний від вахти екіпаж, запала тиша. Це була жахлива і водночас велична картина. Перед нами розкинувся «океан» мертвого металу. Мільйони кілометрів простору були заповнені різноманітними уламками. Тут дрейфували величезні кістяки дредноутів, розірвані навпіл титанічними вибухами, покручені фрегати, що злилися в смертельних обіймах з винищувачами ворога, і незліченна кількість дрібного мотлоху.

Це було кладовище двох імперій, які загинули у давній війні. Але згодом сюди почали звозити весь космічний непотріб з усієї галактики. Це був нікому не підконтрольний, дикий простір.

— Ну що ж, — перервав тишу голос капітана, в якому не було страху, лише прагматизм старого вояка. — Поїхали шукати "затишне місце".

"Старий Бродяга" повільно, наче крадучись, рушив уперед, заглиблюючись у це металеве марево. Ми рухалися на мінімальній швидкості, маневруючи між величезними шматками обшивки та залишками двигунів. Сенсори працювали на межі, намагаючись відрізнити безпечний шлях від пастки.

Раптом корпус корабля сильно трусонуло. Світло на містку мигнуло, переходячи в аварійний червоний режим.

— Увага! Зафіксовано енергетичний удар по лівому борту! — безпристрасний голос головного штучного інтелекту розрізав повітря. — Захисні щити поглинули 98% енергії. Цілісність корпусу не порушено. Джерело атаки: автоматична турель на уламку класу "Крейсер-7".

— Спокійно! — гаркнув Вайр, навіть не здригнувшись. — Без паніки. Тримати курс.

— Розумієте, — пояснив він уже спокійнішим тоном мов би для новачків, — ці кораблі ще не зовсім мертві. Енергоживлення в деяких модулях (особливо на військових суднах) може працювати століттями. Автоматичні системи захисту, бойові дроїди, мінні поля — все це може спати, доки ми не підійдемо надто близько. Ми тут як мурахи, що повзають по сплячому дракону. Головне — не розбудити його остаточно.

Я дивився на екран тактичного огляду, де червона точка, що позначала активну турель, повільно згасала позаду нас. Це звалище явно не збиралося віддавати свої скарби без бою.

Командир авіаційної ланки "Бродяги", кремезний чоловік на ім'я Грей, звернувся до капітана: — Можливо, буде безпечніше, якщо я підніму своїх пташок на розвідку? Наші винищувачі менші, та більш маневрові й обладнані сканерами ближнього радіуса. Вони вкажуть, які залишки мертві, а які ще на бойовому чергуванні.

Алекс, відразу підтримав цю ідею, але вирішив уточнити деталі: — Капітане, дозвольте мені проінструктувати пілотів перед вильотом. Треба синхронізувати їхні дані з нашою навігацією.

— Добре, дій, — кивнув Вайр.

Я повернувся до Грея та його пілотів: — Слухайте уважно. Ви вмикаєте сканери на повний спектр: виявлення біологічного життя, активної електроніки, а також сплячих енергосистем та реакторів. Окрім того, що ви пишете це на свої носії пам’яті, ви також вмикаєте потокову передачу даних на "Старого Бродягу". Ми тут швиденько підлаштуємо головний ШІ, щоб він у реальному часі наносив ці дані на об'ємну мапу сектора.

Я глянув на капітана: — У нас є чистий кластер пам'яті під таку мапу? — Так, — відповів Вайр. — Штучний інтелект готовий приймати інформацію.

— Отже, тепер ваша тактика, — знову звернувся я до пілотів. — Ви йдете однією шеренгою від точки нашого входу в глибину звалища. Командир — вістря клину, по два винищувачі по обидва боки. Дистанцію тримайте таку, щоб області сканування перекривали одна одну хоча б на 15%.

— Грей, — додав я, дивлячись командиру в очі, — напрямок обираєш сам. Головне — заглибитися. Якщо натрапляєте на серйозну перешкоду — шукайте обхід. Не намагайтесь знищувати активні бойові пости! Вони нам ще знадобляться — будуть прикривати наше майбутнє пристанище від чужих очей. І не спішіть. Ми підемо слідом за вами по "зеленому коридору", який накреслить ШІ. Зв'язок тримати постійно.

— Зрозумів, — кивнув Грей. — Ну що, хлопці, вперед!

Через пів години на голографічному столі капітанського містка вже вимальовувався досить солідний безпечний фарватер від "Бродяги" до авангарду авіаланки.

— Пора й нам рушати, — сказав капітан, запалюючи свою незмінну сигару (хоч це і порушувало регламент). — Йдемо на малій тязі, щоб не дратувати сенсори, які досі стоять на варті цього металобрухту.

Тільки-но двигуни загули, я попросив з'єднати мене з Греєм. — Грей, це Алекс. Ми не вирішили, наскільки глибоко будемо заходити в сміттєзвалище. Нас цікавить щось велетенське. Лінкор, фрегат, або щось схоже, що не виглядає як решето. Це нам потрібно для тимчасової бази. — Зрозумів, шукаємо "нерухомість" люкс-класу, — хмикнув у динаміку командир.

Ми повільно просувалися вперед. Кілька разів по обшивці "Бродяги" ковзали промені лазерних навідників, і старі автоматичні гармати плювалися плазмою, але наші щити, посилені енергією з реактора двигуна гіперпривода, легко гасили ці мляві спроби опору.

Раптом ефір вибухнув голосом командира авіаланки: — "Бродяга", це Грей! Спостерігаю щось надзвичайно велике! Це або лінкор класу "Титан", або... чорт забирай, це залишки орбітальної станції!