Частина 2 - Розділ 2. Капітан Торн

Капітан Торн стояв за дзеркальним склом оглядової галереї, спостерігаючи, як останній з землян залишає медичний блок. Він тримав келих із справжнім терранським віскі.

Щойно двері за Алексом зачинилися, як Елара Венс, яка секунду тому виглядала байдужою і втомленою, кинулася до головного діагностичного термінала. Її пальці літали над сенсорною панеллю з неймовірною швидкістю.

— Він пішов — різко сказала вона в повітря. — Так, я знаю, він ще коридорі, — відповів Торн через внутрішній зв'язок. — Ви добре зіграли, Еларо. "Втома", "галюцинації". Класика.

— Я не грала! — вигукнула вона, і в її голосі звучав непідробний жах. — Я молилася, щоб це була галюцинація. Але подивіться на графік його мозкової активності і вона вивела графік на великий екран. Крива синхронізації штучної нейромережі з людлською злетіла вертикально вгору і застигла на позначці 100%. — Ви бачили це? Я не видалила ту погань, що ввели йому пірати. Я просто поклала зверху "Базову" мережу. Як килимок поверх мінного поля. І "мінне поле" проковтнуло "килимок" за шістдесят секунд.

— Та невідома мережа... — задумливо промовив Торн. — використала нашу "Базову" як драйвер. Як примітивний перехідник, щоб підключитися до його свідомості.

— Саме так. Він думає, що у нього стоїть дешева цивільна версія і що він просто "ловить глюки". Але насправді... — Елара витерла піт з чола. — Насправді у нього в голові зараз активний інтерфейс, потужність якого перевищує Центральний Бортовий ШІ вашого крейсера.

— Тобто, ми отримали те, що хотіли, — Торн посміхнувся краєчком губ. — Інженера з унікальними можливостями, який при цьому лояльний, бо думає, що він звичайний курсант-невдаха.

— Це небезпечно, капітане Торн. Ми не знаємо, що та невідома мережа зробить далі. Вона оптимізувала процес інсталяції з 24 годин до хвилини. Що вона оптимізує наступним? Системи життєзабезпечення корабля? Чи нас із вами?

— "Вартовий Порядку" потребує ремонту, Еларо. Якщо цей хлопець зможе "оптимізувати" наш реактор так само швидко, як свій мозок, я готовий ризикнути. Не говоріть йому правди. Поки що. Нехай думає, що він просто талановитий новачок.

— Завтра він прийде на огляд, — сказала Елара. — Що мені робити?

— Дайте йому доступ до технічних баз Рівня 1. Скажіть, що його "Базова" мережа встановилася "швидше за норму" завдяки його молодому організму. І нехай вчиться. Чим швидше він зрозуміє, як користуватися цим інструментом, тим краще для нас.

Торн вимкнув зв'язок і подивився на монітор, де маленька точка, що позначала Алекса, рухалася в бік житлових відсіків. — Ласкаво просимо на борт "інженере", — тихо промовив він. — Сподіваюся, ти не знищиш нас усіх.

Каюта, яку виділили для нашої групи, була стандартним кубриком на шість місць. На щастя, вона була порожньою — хлопці, мабуть, ще проходили процедури або отримували спорядження.

Я, не роздягаючись, впав на ліжко. Тіло гуло від напруги, а в голові стояло дивне відчуття, ніби там оселився рій бджіл, який раптом затих. Я заплющив очі, вирішивши розібратися з тим, що відбувається "по той бік повік".

Віртуальний інтерфейс став ще чіткішим. Зелений напис [ІНСТАЛЯЦІЯ ЗАВЕРШЕНА: 100%] повільно згас, розчинившись у віртуальному просторі. Таймер зник. Меню згорнулося в акуратну іконку в кутку.

— Ну от, — подумав я з полегшенням. — Все працює. Лікарка помилялася, а я...

Думка раптово обірвалася бо на тому самому місці, де секунду тому світився зелений індикатор "Базової" мережі, проявився ще один індикатор тільки це була не цятка в верхньому правому кутку а лінійний індикатор який був заповнений трохи більше ніж на половину. А поряд було коло, сплетене зі складних золотаво-жовтих візерунків, які нагадували давні руни або переплетення коріння. Воно повільно пульсувало, ніби дихало.

А в центрі цього кола горів новий напис. Це були символи, яких я ніколи не бачив, але мій мозок чомусь миттєво переклав їх у зрозумілий текст:

[СИНХРОНІЗАЦІЯ ЯДРА: 60%]

Дивно, але страху не було. Замість паніки прийшов холодний, кристально чистий спокій. Я сів на ліжку, "Хто ж це зробив?" — думка промайнула швидко і гостро.

Я почав прокручувати в пам'яті останні дні Викрадення. Трюм піратського корабля, Той момент, коли мене запхали в медкапсулу піратів. Я був під дією транквілізаторів, але зараз, із новою мережею, спогади стали чіткішими. Я згадав обличчя піратського медика — бліде, з татуюванням павука на шиї. Згадав його слова про "експеримент".

— Вони щось запхали мені в голову... — прошепотів я сам до себе. Голос у тиші каюти прозвучав глухо. Щось таке що, що військові медики з сучасним обладнанням не можуть видалити.

Я настільки заглибився в цей аналіз, намагаючись "намацати" чужорідний об'єкт своєю свідомістю, що перестав помічати реальність. Я ніби провалювався всередину власного черепа. І те коло, з рунами всередині, мовби ожило бо відчуло що я звертаюся до когось чи до чогось що оселилося в моєму мозку

— Хто ти? — запитав я, звертаючись до пульсуючого кола ?

Тиша. Лише гул вентиляції.

— Ну ж бо... — я стиснув кулаки. — Якщо ти там, відповідай. Ти ж не просто програма, так?

І раптом я відчув це. Ледь помітний шелест на задвірках свідомості. Ніби хтось налаштовував стару радіостанцію десь дуже далеко. Крізь білий шум пробивався звук. Не слова, а вібрація, що складалася у зміст.