Другий розділ

Королева Астелла прямувала через великі зали Ірелісу, де виблискували під стародавнім світлом золоті арки і стіни, прикрашені символами різних королівств. Її супроводжували лише кілька воїнів Ліонісу, обличчя яких приховували маски зі срібла — символ довіри та миру. Астелла знала, що ці переговори можуть стати останньою надією для її королівства. І в глибині душі відчувала: якщо з'явиться хоч одна можливість домовитися, вона готова ризикувати всім, навіть власним життям.

На чолі великої зали вже чекали посли інших королівств. Серед них стояв граф Ройс із Корбеліусу — впливового, але жадібного королівства, відомого своєю залежністю від золота та дорогоцінних металів. Ройс завжди підтримував сильніших, і його погляд, повний зневаги, нагадував Астеллі, що її місія може зазнати невдачі.

Раптом, перед нею з'явилася фігура, що наводила страх навіть серед наймогутніших лідерів — сам король Сеорісу, Регальд Чорний. Його броня виблискувала холодним металевим відтінком, а очі світилися жорсткістю та відчайдушною рішучістю. Він кинув на Астеллу погляд, повний презирства, і тихо вимовив: "Ти прийшла, щоб просити про мир, Астелло? Твій мир нічого не вартий. Ліоніс слабкий, і без підтримки він загине, зім'ятий під важкими колесами моєї армії."

Астелла вистояла під його поглядом, зібравшись з усією своєю мудрістю та силою. Вона відповідала спокійно, але з відчутною гідністю: "Сеоріс може знищити Ліоніс, але це не зробить його сильнішим. Союз із нашими планетами створить могутню силу, якої цей всесвіт ще не знав. Навіть ти, Регальде, не можеш не розуміти, що справжня влада полягає не лише в силі, але й у здатності з'єднувати."

У залі запанувала тиша. Ніхто не наважився порушити цей момент, і здавалося, що навіть стіни Ірелісу вслухаються в слова, які могли змінити долю цілих світів.

Раптом в залу увірвався лицар із Корбеліусу. Його обличчя було зблідлим, а в руках він тримав старовинний свиток із печаткою, яка ніколи раніше не з'являлася на Ірелісі. Усі присутні з подивом поглянули на нього, поки він розгортував свиток і здавалося, що його голос ледве тримався.

"Велика тінь прокинулася на окраїнах всесвіту. Древнє зло, що існувало до нас усіх. Його називають Розколом, і жоден із наших королівств не може йому протистояти самотужки."

Зала вибухнула шепотом і страхом. Легенди про Розкол ходили з покоління в покоління, але до цього моменту ніхто не вірив у їх реальність. Астелла зрозуміла, що це — знак. Доля об’єднала їх у цей момент не лише для переговорів, а щоб підготуватися до загрози, що була більша, ніж королівства, амбіції чи навіть війни.

Король Регальд, похмурий, як ніколи, дивився на свиток, ніби той відображав його власні найгірші страхи. Нарешті, він повернувся до Астелли, і в його очах промайнула іскра, яку ніхто не очікував побачити — розуміння. Війна між їх королівствами могла знищити їх обох, але загроза, що нависла над усім всесвітом, була ще більш невідворотною.

"Це змінює все," — сказав він тихо. "Можливо, цей союз неминучий. Але запам'ятай, Астелло, Сеоріс ніколи не підкориться без бою."

Королева кивнула, розуміючи, що ця тендітна згода може бути лише першим кроком. Але вона знала, що разом вони могли б створити достатню силу, щоб протистояти Розколу. Це було початком кінця старих ворожнеч та першим кроком до невідомого союзу, який, можливо, стане останньою надією всіх світів.