— 3 —

За тиждень команда дослідників була вражена несподіваною подією, яка різко порушила звичний ритм їхнього тимчасового життя на планеті. У небі з’явилися кораблі, які швидко приземлилися неподалік, легко й злагоджено, ніби цей маневр був відпрацьований сотні разів. З них вийшли істоти, напрочуд схожі на людей, і напруга в повітрі відчувалася майже фізично. Вони були трохи вищими, з правильними рисами обличчя та незвичайним сріблястим відтінком шкіри, що м’яко відбивав світло місцевої зірки й надавав їм майже нереального вигляду.

Їхній лідер, молода жінка на ім’я Еланіс, представившись, зробила крок вперед, її постава була спокійною, але впевненою, як у того, хто не боїться несподіваних гостей. І хоч вона єдина була нижчою зростом, аніж інші, навіть нижча самого Дайрона, але від неї йшла така сила, що робила жінку помітною. Її голос звучав м’яко, але впевнено, без агресії, проте й без надмірної поступливості:

— Ви не з цієї планети. Хто ви і навіщо прибули?

Дайрон вийшов уперед, намагаючись виглядати дружелюбно, тримаючи руки перед собою й уважно спостерігаючи за реакцією прибульців. Вони говорили на загальній космічній мові, а отже, не були дикунами.

— Ми дослідники. Наш корабель зламався, і ми шукали притулок.

Після короткої паузи Еланіс кивнула, ніби зважуючи почуте і звіряючи його з власними висновками.

— Ми допоможемо вам.

Людиноподібні істоти, які назвали себе ліріанами, розпочали роботу над ремонтом двигуна, діючи з дивовижною злагодженістю та розумінням технологій, які навіть для людей вважалися складними. Ліріани виявилися неймовірно технологічно розвиненими, і за короткий термін планували полагодити систему гіперпереходу, використовуючи інструменти й методи, про призначення яких екіпаж «Вентуса» міг лише приблизно здогадуватися.

Поки йшли роботи, екіпаж проводив час із ліріанами, поступово дізнаючись більше про тих, хто несподівано з’явився в їхньому житті. Вони розповідали про свою культуру, традиції та планету Лірію, яка була їхнім справжнім домом і знаходилася в іншій зоряній системі. Цю планету, куди потрапив «Вентус», ліріани називали Аваріель — вона була віддалена й незаселена, вони прилітали сюди час від часу у власних справах. Саме тут росли рідкісні фрукти, що не приживалися в кліматі Лірії, і їхній збір був важливою частиною обміну ресурсами.

За ремонтом двигуна команда спостерігала з подивом і тихим захопленням. Ліріани працювали мовчазно й злагоджено, ніби кожен рух був частиною давно відпрацьованого ритуалу. Вони майже не користувалися звичними людям інструментами — замість цього застосовували компактні пристрої, що змінювали форму, випромінювали м’яке світло й реагували на дотик. Тара не раз ловила себе на тому, що намагається зрозуміти принцип їхньої роботи, але логіка ліріанських технологій вислизала, ніби існувала в іншій площині мислення.

— Ви не боїтеся втручатися в чужі системи? — обережно запитала вона одного з техніків-ліріанів, спостерігаючи, як той працює з ядром гіпердвигуна.

— Технології завжди говорять, — спокійно відповів він. — Потрібно лише знати, як слухати.

Ірвін лише хмикнув, почувши це, але навіть у нього скепсис поступово змінювався щирою зацікавленістю. Тео ж узагалі не відходив від ремонтної бригади, розпитуючи про все підряд і час від часу ловлячи себе на думці, що давно не відчував такого живого інтересу до роботи.

Дайрон більшу частину часу проводив поруч з Еланіс. Вони часто відходили трохи вбік, туди, де шум ремонтних систем стишувався, і говорили. Він розповідав їй про Землю — про океани, що тягнуться до горизонту, про зміну пір року, про міста, де небо майже не видно за вогнями. Про дім, який здавався таким далеким, що інколи важко було повірити в його реальність.

— У вас дуже різноманітний світ, — сказала Еланіс після довгої паузи. — Такі планети рідкість. Ви повинні цінувати її.

У відповідь вона ділилася історіями про свої подорожі — про зоряні системи, назви яких Дайрон чув уперше, про планети з кристалічними рівнинами, світи, де життя існувало під поверхнею, і станції, що повільно дрейфували між зірками без постійної орбіти. Її розповіді звучали спокійно, без хвастощів, але в них відчувалася глибока любов до подорожей й відкриттів.

— Космос великий, — сказала вона, дивлячись на небо Аваріеля. — І він набагато дивніший, ніж здається тим, хто знає лише одну систему.

Їм було цікаво разом. Не тому, що вони були схожими — навпаки, відмінності лише підігрівали взаємний інтерес. Дайрон ловив себе на думці, що вперше за довгий час не думає про відповідальність і страхи, а просто слухає. А Еланіс уважно стежила за ним, ніби намагалася зрозуміти не лише людину перед собою, а й увесь світ, з якого він прийшов.