Новий мешканець Срібного кратера

   Поки космічна капсула Шуні летіла крізь міжпланетний простір, повертаючись із далекої та дивовижної Землі, на Місяці відбувалися неймовірні речі. Зонд Ровер дуже сумував за своїм пухнастим другом. Щоб хоч якось розважитися, він щодня виїжджав на край глибокого Срібного кратера, вмикав свої нові неонові диски та сканував темний космос у пошуках сигналу від Шуні.

      Одного вечора, коли блакитна Земля особливо яскраво світила на небосхилі, датчики Ровера раптом зафіксували дивний шурхіт. Звук долинав не з неба, а з самого низу кратера, де зазвичай росла лише кришталева трава. Ровер обережно під’їхав до схилу і ввімкнув свої потужні прожектори.

      На дні кратера, затишно вмостившись між камінням, сиділо зовсім незнайоме створіння. Воно було круглим, наче маленька планета, і вкритим дивовижними дзеркальними лусочками, які відбивали зоряне світло. Замість ніжок істота мала шість кумедних м’яких щупалець, на кінчиках яких світилися крихітні сині іскорки. Але найцікавішим було те, що прибулець тримав у лапках великий срібний пензлик і захоплено розмальовував сірі місячні скелі яскравими кольоровими фарбами, що світилися в темряві.

      Ровер так здивувався, що випадково видав гучний звуковий сигнал: «Біп-біп!».

    Незнайомець підстрибнув від несподіванки, його дзеркальні лусочки вмить стали темно-фіолетовими, а сам він швидко згорнувся у блискучу кульку, сховавши малюнки. Ровер зрозумів, що налякав малюка. Зонд повільно спустився в кратер, вимкнув яскраве світло і лагідно замигав зеленими фарами, показуючи, що він не завдасть шкоди. А потім, завдяки новому земному мікрочіпу, який йому колись надіслав Шуня, Ровер увімкнув тиху, заспокійливу мелодію лісового струмка та спів пташок.

    Почувши дивовижні земні звуки, прибулець обережно розгорнувся. Його лусочки знову стали радісно-рожевими. Він підповз ближче до Ровера і торкнувся його колеса своїм м'яким щупальцем. На моніторі робота з'явилося текстове повідомлення, яке прибулець передавав за допомогою думок: «Привіт, залізний друже! Я — Тікі, космічний художник. Моя міжгалактична тарілка зламалася поруч, і я вирішив залишитися тут, поки її ремонтують. На вашому Місяці так гарно, але зовсім мало кольорів. Тому я вирішив зробити його трохи яскравішим!».

      Ровер радісно закрутив антенами. Наступні кілька днів, поки Шуня закінчував свій політ, Ровер і Тікі стали справжніми помічниками. Тікі малював на скелях дивовижні космічні пейзажі з далеких галактик, а Ровер підсвічував йому дорогу своїми прожекторами й возив у своєму багажнику баночки з чарівною зоряною фарбою.

      Коли капсула Шуні нарешті з гуркотом приземлилася в центрі кратера, пухнасте звірятко вискочило назовні, тримаючи в лапках земні подарунки. Але замість звичного сірого пейзажу Шуня застиг від подиву. Його хутро вмить забарвилося у тисячі веселкових відтінків.

     Увесь Срібний кратер змінився до невпізнання! На сірих скелях тепер цвіли намальовані космічні квіти, світилися дивовижні сонячні спіралі, а на найбільшому камені був зображений величезний портрет самого Ровера та Шуні під кришталевим деревом.

     Назустріч Шуні радісно виїхав Ровер, а поруч із ним кумедно перекочувався блискучий Тікі, тримаючи в лапках свій срібний пензлик.

     — Шуню! — вивів Ровер великими літерами на своєму екрані. — Познайомся, це наш новий космічний сусід — Тікі! Він прикрасив наш дім, поки тебе не було!

      Шуня підбіг до нового друга і радісно затріпотів своїми великими прозорими вушками.

       — Ого! Це найпрекрасніший Місяць у всьому всесвіті! — вигукнув малюк.

       Він розгорнув свої земні ласощі — залишки космічного маршмелоу та солодку цукрову вату від Аліси — і пригостив Тікі. Космічний художник так зрадів новим смакам, що його дзеркальні лусочки почали переливатися яскравими іскрами, створюючи навколо них справжній маленький салют.

      Тепер на Місяці жити стало ще веселіше. Тікі малював чарівні картини, Ровер вмикав найкращі земні мелодії зі свого мікрочіпа, а Шуня розповідав новому сусідові неймовірні історії про синє море, пухнасті хмаринки та добрих земних дітей. Друзі сиділи під золотим листям кришталевого дерева і знали: космос сповнений див, але найбільше диво — це коли коло твоїх друзів стає ще більшим.