Космічний концерт під кришталевим деревом

      Космічна капсула м’яко розсікала чорноту всесвіту, тримаючи курс на знайоме сріблясте сяйво. Шуня сидів біля ілюмінатора, міцно притискаючи до себе велику коробку, загорнуту в дзеркальний земний папір. Його пухнасте хутро світилося ніжним фіалковим кольором — кольором приємного хвилювання. Він щойно повернувся з Великого Міста, де бачив справжні дива, але найбільше малюк чекав на хвилину, коли зможе обійняти свого найкращого друга.

       На Місяці, у глибокому затишному кратері, біля чарівного кришталевого дерева вже кілька днів не знаходив собі місця земний зонд Ровер. Він без зупину крутив своїми антенами, вдивлявся в темне небо своїми оптичними лінзами й кожні п’ять хвилин випускав тривожні радіосигнали. Ровер дуже сумував за своїм пухнастим другом.

      Раптом небо над кратером осяяло яскраве полум’я. Капсула Шуні плавно опустилася на місячний ґрунт, піднявши невелику хмарку срібного пилу. Люк із шипінням відчинився, і звідти кумедно вистрибнуло звірятко. Від радості хутро Шуні миттєво спалахнуло яскраво-жовтим вогнем.

   — Ровере! Я повернувся! — тоненьким голосом закричав малюк, тріпочучи своїми великими прозорими вушками.

      Ровер радісно замигав усіма своїми зеленими фарами, голосно загудів моторчиком і щосили помчав назустріч Шуні, кумедно підстрибуючи на місячних кочках. Зонд під’їхав впритул і легенько штовхнув малюка своїм металевим крилом, а Шуня у відповідь міцно обійняв його за залізну антену. Це були найщиріші обійми в усій Галактиці.

    Коли перші хвилини радості минули, Шуня гордо витягнув з кабіни свій пакунок і поклав його на м’який пил прямо під золотим листям кришталевого дерева.

    — Дивись, що я привіз тобі із Землі! Ти навіть уявити собі не можеш, які там дива! — захоплено лопотів Шуня, допомагаючи другові розгорнути блискучий папір.

    Ровер висунув свій механічний маніпулятор, акуратно підняв кришку коробки й застиг. На його моніторі один за одним почали з’являтися знаки оклику та усміхнені цифрові смайлики. Усередині лежав дивовижний набір для суперсили роботів, який Шуня відшукав у місті винахідників.

       Малюк із великим захватом взявся допомагати другу оновлювати його залізний корпус. Вони не поспішали, насолоджуючись кожною хвилиною спільної справи:

     1. Спершу вони закріпили на колесах Ровера нові хромовані диски. Як тільки гвинти були закручені, колеса спалахнули м’яким, неоновим яскраво-зеленим світлом. Ровер спробував проїхатися навколо кратера, і за ним залишався чарівний сяючий шлейф, наче від справжньої маленької комети.

      2. Потім Шуня встановив на дах зонда кришталеву сонячну панель. Вона була такою чутливою, що миттєво вловила слабке світло далеких зірок. Ровер відразу відчув неймовірний прилив енергії, його батарея заповнилася на сто відсотків, а мотор почав працювати абсолютно безшумно й плавно.

   3. Наостанок залишилося найголовніше. Шуня обережно вставив у головний процесор Ровера маленький золотистий мікрочіп.

   У ту ж мить мовчазний і порожній Місяць змінився назавжди. З динаміків Ровера розлилися дивовижні, чисті звуки далекої Землі. Спочатку по кратеру прокотився глибокий і потужний шум морського прибою, наче лагідна синя хвиля лоскотала місячні скелі. Потім защебетали лісові птахи, наповнюючи космос дзвінким співом солов’я, а під кінець залунав щирий, заливистий сміх Дениса та Аліси — дітей, які навчили Шуню будувати замки з піску.

      Ровер завмер від щастя. Його залізні деталі більше не здавалися холодними — мікрочіп нагадав йому про рідну планету, яку він залишив дуже давно. На моніторі зонда з’явилося величезне червоне серце, яке ритмічно пульсувало в такт земній музиці. Ровер почав кумедно крутитися на місці, влаштувавши справжній неоновий танець під золотим шелестом кришталевого дерева.

        Шуня сів поруч, дістав із кишеньки соснову шишку, подаровану їжачком Колючкою, і велику рожеву мушлю від дельфіна Фліпа. Він поклав їх біля коліс Ровера, щоб друг міг завжди сканувати їхні земні частоти.

       Над Місяцем сходила велика, прекрасна блакитна Земля. Два вірні друга сиділи пліч-о-пліч у своєму тихому кратері, слухали звуки літнього дощу, що лунали з мікрочіпа, і знали: неважливо, скільки тисяч кілометрів розділяє світи, якщо у вас є справжня дружба, яка здатна подолати будь-який космос.