Шуня і Морський Танець Дельфінів

     Після дивовижного дня, проведеного в густому зеленому лісі разом із їжачком Колючкою, Шуня повернувся на піщане узбережжя. На його лапках ще залишався запах хвої та солодких суниць, а пухнасте фіолетове хутро переливалося ніжним золотавим кольором від приємних спогадів. Проте синя морська гладінь, яка простягалася до самого обрію, манила малюка своєю таємничістю.

    Шуня сів на край теплого каменя біля самої води й розправив свої великі прозорі вушка. Він прислухався до розмов хвиль. Раптом далеко в морі вода запінилася, і над поверхнею злетіло щось гладке й блискуче, зробивши у повітрі красиве сальто. За ним злетіло ще одне, а потім і третє!

      Це була сім’я грайливих дельфінів. Вони весело пирхали, випускали маленькі фонтанчики води й підпливали все ближче до берега, заінтриговані незвичайним фіолетовим створінням, яке сиділо на камені.

     Найменший дельфінчик, якого звали Фліп, підплив до самого краю скелі. Він вистромив свою кумедну мордочку з води, кліпнув темними розумними очима і видав серію дзвінких звуків, схожих на клацання та свист:

     — Привіт, незнайомцю! Я Фліп! А ти що за дивна пташка без крил? Чому ти такий пухнастий і світишся?

        Хутро Шуні від радості вмить забарвилося в яскраво-бірюзовий колір.

     — Я Шуня! — весело вигукнув малюк, махаючи своїми великими вушками. — Я прилетяв сюди з Місяця на своїй космічній капсулі. Я ніколи не бачив такої великої води і таких дивовижних риб!

      — Ми не риби, ми дельфіни! — радісно свиснув Фліп, кумедно покрутивши хвостиком у воді. — Ми дихаємо повітрям, як і ти, і понад усе на світі любимо гратися. Ходи до нас, море сьогодні дуже тепле!

      Шуня спочатку трохи побоювався, адже на Місяці води взагалі не було, і він не вмів плавати. Але Фліп та його батьки підпливли ближче, підставили свої гладкі й міцні спини, запрошуючи малюка до пригоди. Шуня набрав повні груди свіжого морського повітря й обережно зістрибнув із каменя прямо на широку спину тата-дельфіна.

         Те, що відбулося далі, було схоже на справжнє чарівництво:

• Дельфіни помчали вперед, розсікаючи сині хвилі, а Шуня міцно тримався лапками, відчуваючи швидкість і солоні бризки на своєму обличчі.

• Його хутро змінювало кольори, як справжня підводна веселка — від яскраво-рожевого до смарагдового, від чого вода навколо дельфінів теж чарівно світилася.

• Фліп вистрибував із води поруч, показуючи Шуні неймовірні трюки, а місячний малюк намагався повторити їх, високо підстрибуючи на дельфінячій спині.

       Вони запливли до красивої коралової бухти. Фліп пірнув на саме дно і за мить піднявся на поверхню, тримаючи на носі велику, неймовірно красиву рожеву мушлю.

      — Це тобі подарунок із глибин нашої планети! — сказав дельфінчик, передаючи мушлю Шуні. — Якщо прикладеш її до свого великого вушка, то почуєш пісню всього океану, навіть коли повернешся на свій далекий Місяць.

     Шуня приклав мушлю до вушка і заплющив очі. Він почув глибокий, заспокійливий гул морських течій, шепіт підводних лісів із водоростей та далеку розмову китів. Його серце переповнила така вдячність, що він дістав зі своєї кишеньки останні шматочки місячного маршмелоу та пригостив морських друзів. Ласощі миттєво розтанули в морській воді, зробивши її на мить солодкуватою, що дуже розсмішило Фліпа.

      Коли сонце почало сідати, залишаючи на воді довгу золоту доріжку, дельфіни дбайливо привезли Шуню назад до берега. Малюк зійшов на пісок, тримаючи в обіймах чарівну мушлю.

      — Бувай, Фліпе! Бувайте, друзі! — кричав Шуня, коли дельфіни відпливали у відкрите море, прощально махаючи своїми хвостами.

       Шуня знав, що його земна подорож підходить до кінця і скоро капсула забере його назад до вірного робота Ровера. Але тепер він мав не лише спогади — у його лапках була справжня пісня океану, а в серці — любов до дивовижного синього світу Землі.