Шуня і Нові Лісові Друзі

    Після того як маленька космічна капсула м’яко опустилася на узбережжя синього моря, Шуня затямив від щастя. Кілька днів він бігав золотим піском, бавився з теплими хвилями та грів своє пухнасте фіолетове хутро під лагідним земним сонцем. Але цікавість кликала його далі — туди, де височіли густі крони великого лісу, звідки долинав таємничий шелест листя та невідомі голоси.

     Одного сонячного ранку Шуня набрав повні лапки космічного маршмелоу, яке прихопив із Місяця, і сміливо рушив під затінок дерев. Ліс зустрів його прохолодою, пахощами хвої та стиглих ягід. Його великі прозорі вушка-крила вловлювали кожен шурхіт. Хутро малюка світилося ніжним бірюзовим кольором — ознакою щирого захоплення.

     Раптом у густій траві біля старого дуба щось голосно зашурхотіло. Шуня зупинився. З-під великого лопуха висунувся маленький чорний носик, який кумедно втягував повітря. За мить на галявину вистрибнув їжачок на ім'я Колючка. Він був кругленьким, сірим і повністю вкритим гострими голками, на яких трималося кілька сухих листочків та стигле червоне яблуко.

      Шуня від подиву сів прямо на траву, а його хутро вмить стало яскраво-жовтим. На Місяці всі істоти, навіть робот Ровер, були гладкими або металевими. Звірятко ніколи не бачило нікого з голками!

     — Ой, яке ти дивне! — першим пропихтів Колючка, здивовано розглядаючи великі прозорі вушка Шуні. — Ти схожий на фіолетову хмаринку. Ти що, з дерева впав?

     — Привіт! Я Шуня, і я прилетів із Місяця! — радісно відгукнувся малюк, підстрибуючи на місці. На Землі гравітація була сильнішою, тому стрибки виходили не такими високими, як удома, але дуже кумедними. — А чому ти такий колючий? Тобі не боляче?

       Їжачок весело пирхнув:

       — Звісно ні! Голки — це мій захист від хижаків і чудовий кошик для обіду. Дивись!

       Колючка кумедно струснув спинкою, і червоне яблуко покотилося прямо до лапок Шуні.

       — Це тобі, пригощайся! Це земне яблуко, воно дуже солодке.

      Шуня обережно взяв фрукт. Він відкусив шматочок, і його очі засяяли від задоволення. Яблуко було соковитим та хрустким — зовсім не схожим на сухий космічний пил чи сонячне проміння. У відповідь Шуня дістав зі своєї кишеньки місячне маршмелоу і протягнув їжачкові. Колючка обнюхав білі пухкі ласощі, спробував і задоволено зажмурився:

      — Ого! Схоже на солодку туманність!

     Нові друзі швидко порозумілися. Колючка повів Шуню показувати свої улюблені місця в лісі. Вони разом збирали лісові суниці, слухали, як на верхівках сосен виспівують птахи, та наздоганяли прудких білок, які перестрибували з гілки на гілку. Шуня навчився розрізняти голоси лісових мешканців і показував їжачкові, як його хутро може ставати зеленим, ховаючись серед трави, або синім, коли вони відпочивали біля лісового струмка.

        Коли сонце почало сідати за обрій, забарвлюючи небо в рожеві тони, Колючка провів Шуню назад до узбережжя, де стояла його космічна капсула.

      — Дякую за найкращий день у моєму житті, Колючко! — сказав Шуня, міцно обіймаючи їжачка (дуже обережно, щоб не вколотися). — Тепер я знаю, що земний ліс — це найдивовижніше місце, де живуть найкращі друзі.

      Шуня сів на березі моря, тримаючи в лапках подаровану їжачком соснову шишку. Він подивився на небо, де вже загорялися перші зірки та яскраво світив його рідний Місяць. Звірятко знало, що попереду на нього чекає ще багато пригод на цій прекрасній планеті, але цей теплий лісовий день він не забуде ніколи.