Глава 18

Мет повернувся до таксі.

— Радий знову вас бачити, сер.

— Ну, хоч хтось мені радий бачити, — відповів Мет. — Я скинув нові координати.

— Отримав, вирушаймо, — сказав бадьоро робот, крутнувши головою.

Мет дивився по сторонах і думав, що сталося, чому Неллі не подзвонила, не попередила.

— Мете, — на прямій лінії зв’язку був капітан, — мені щойно дзвонила Неллі, здається, у неї неприємності. Я вже вилітаю. Якщо ти зможеш, знайди її і будь поруч. Зустрінемося на місці. Будь обережним, — додав капітан.

Таксі зупинилося. Мет подивився по сторонах.

— Ти чого зупинився?

— Приїхали, сер.

— Як приїхали? Мені потрібно сюди! — Мет увімкнув голографічну карту і ткнув у неї пальцем.

— Далі починається приватна територія. Без спеціального дозволу заїхати туди не можна.

— А якщо я зараз викину тебе із машини?

— У вас добре почуття гумору, сер, — крутнувши головою, доброзичливо відповів робот-водій.

Мет недобре подивився на нього, але вийшов із таксі.

— Доброго вам дня, сер.

— Та пішов ти!

Мет швидко рухався в бік дому. Він вирішив зайти збоку, через лісопосадку, яка відгороджувала територію маєтку від вітру та всього світу. Він пробирався через густу рослинність.

— Ох уже ці люди, — нарікав Мет, продираючись крізь хащі, — понасаджують кущів...

Невдовзі перед ним постала будівля. Біля самого входу, на під’їзному майданчику, стояв розкішний автомобіль.

— Живуть же люди, — сказав Мет і під прикриттям насаджень почав підкрадатися ближче. «І де мені тепер шукати тебе, Неллі, у такому величезному будинку?»

Не встиг він договорити, як з парадних дверей вийшла жінка. Вона тримала на прицілі дівчину і наказувала їй іти вперед.

«Нічого собі! Я думав, неприємності — це коли не можеш підібрати колір сукні для обряду», — прошепотів Мет.

Жінка посадила Неллі на заднє сидіння автомобіля, а сама сіла за кермо. Мет швидко підбіг до машини й почав обережно відчиняти багажник. Аж раптом повз нього на великій швидкості пробігла ящірка: вона скочила на дах автомобіля і через люк пробралася в салон.

— Ну і прудкий цей малий, — сказав Мет, залізаючи у багажник, — усі будуть їхати в салоні, а мені прийдеться труситися у тісному багажнику.

Мет заліз усередину, обережно притримуючи кришку багажника, щоб та не захлопнулась. Автомобіль рушив.

— Подивимося, що тут відбувається, — прошепотів Мет, визираючи у щілину.

Раптом машину підкинуло на вибоїні. Кришка багажника тихо клацнула, замкнувши Мета всередині.

— Дідько! — тихо вилаявся він.

Мет подивився навкруги і побачив поряд інструменти для садівництва. Він взяв один із них і почав відкривати багажник. Він відчув, як машина зупинилася, потім хлопнули двері, голоси почали віддалятися.

— Добіса! — сказав він, відкинувши маленький інструмент в сторону. Взявши лопату, він встромив її поряд із замком і як важіль почав тягти до себе. Багажник почав видавати скрегіт, інструмент почав гнутися, але замок піддався першим. Коли Мет оглянувся, він побачив, що машина знаходиться неподалік обриву, і Неллі з жінкою стояли на самому краю.

— Що ви робите? — спитала Неллі.

— Навіщо вам це?

— Навіщо? — жінка не стрималася. — Тільки не треба корчити із себе дурепу! Ти сама усе чудово розумієш. Я про все здогадалася, як тільки тебе побачила.

Дівчина підійшла до самого краю і зупинилась.

— Я дійсно не розумію.

— Це вже не має жодного значення, — відповіла жінка. — Йди! — І вона підняла зброю та прицілилась.

— Усі здогадаються, що тут трапилось, — сказала Неллі, намагаючись тягнути час.

— Здогадуватись і щось довести — це велика різниця. А тепер зроби ще один крок.

Неллі дивилась зосереджено на жінку, а потім перевела свій погляд за її спину. Жінка теж це помітила і інтуїтивно повернула голову.

Мет з усією силою жбурнув ковпак від колеса і вцілив прямісінько в жінку. Та втратила рівновагу і зробила крок назад. Неллі кинулася до неї і вчепилася в зброю. Жінка відкинула дівчину в сторону. Мет біг до них, але його обігнала ящірка, яка з усієї швидкості стрибнула на жінку. Та, втративши рівновагу, зробила кілька кроків, і одна нога зісковзнула з обриву. Вона впала і випустила зброю. Чіпляючись руками за землю, вона все швидше і швидше почала сповзати до краю обриву.

Неллі стрибнула, схопивши жінку за руку, і вони почали сповзати вдвох.

— Мете, допоможи! — крикнула дівчина.

— Неллі, що ти робиш?! — розгублено крикнув Мет і кинувся до них. Він припав до землі, схопивши дівчину за ноги.

Якусь мить усе зупинилося, а потім вони усі разом почали сповзати до краю обриву.

— Неллі, — почав Мет, — ця жінка хотіла тебе вбити, може ти б…

— Ні! — твердо відповіла дівчина.

— Люди — вічно ви створюєте собі проблеми.

Мет намагався прилягати до землі так сильно, як тільки міг, але вони все одно повільно сповзали. Підбігла ящірка, зупинилась біля самого обличчя Мета. Вона незворушно дивилася на нього.

— Ти або допомагай, або… — ящірка різко змінила нахил голови, подивившись на Мета під іншим кутом, і швидко кудись побігла. — Краще б допомогла, — невдоволено сказав Мет.

— Неллі, — почав робот, — ти ще раз усе уважно обміркуй.

— Ні…

— От вперте дівчисько!

Мета щось слабко ударило по обличчю.

— Що?... — він повернув голову вбік і побачив: біля нього лежала лоза дерева, покрита маленьким зеленим листям.

— А до біса! — Він відпустив ногу Неллі, висвободивши одну руку.

— Мете! — він почув спантеличений голос дівчини.

— Та стривай! — відповів він. Схопившись рукою за лозу, він зібрав якомога більше в руку і почав підтягуватися. Ящірка зістрибнула з дерева, і віти лози допомогли відтягти їх від обриву. Жінка змогла підтягнутися і вилізти наверх. Мет з Неллі підвелися і дивилися на жінку.