Глава 15

Неллі попрямувала до великого будинку. Чим ближче вона підходила, тим більше різнокольорових квітів бачила: вони були посаджені біля хвилястих стежок, які переплітались між собою. Вона роздивлялася усе навкруги, не вірячи своїм очам — настільки все було казковим.

Вона не знала, що за нею вже певний час із вікна спостерігала статна висока жінка. Одна із робітниць підійшла до неї і спитала:

— Господине, ви когось чекаєте?

— Ні, не чекаю, — повільно відповіла висока жінка.

— Ви бажаєте, щоб я її випровадила?

— Ні… ти можеш іти.

— Як вам буде завгодно.

Дівчина все дивувалася красі навкруги і не помітила, як до неї підійшла хазяйка будинку.

— Я бачу, тобі подобаються квіти.

Неллі від несподіванки ледь не зойкнула.

— Ой, вибачте, — сказала дівчина, і між ними зависла пауза.

— У тебе гарне намисто.

— Воно не коштовне, — недоречно зауважила дівчина, — це… подарунок.

— Авжеж. Так що ти тут шукаєш?

— О, ні, нічого… вибачте, я не хотіла вас потурбувати. Я проходила поряд і побачила… мені просто було цікаво…

— А звідки ти? В тебе дуже бліда шкіра, ти не тутешня?

— Так, я усе життя прожила на Ельдарі.

— На Ельдарі? Дуже цікаво, я про цю планету ніколи не чула. А ти до нас прилетіла надовго?

— Ні, у нас зламався корабель, і щоб його полагодити, потрібно декілька днів.

— Це дуже прикро чути. Якщо хочеш, можеш залишатися тут, я тебе запрошую у гості. Мені буде дуже цікаво почути про твою рідну планету. У нас тут дуже спокійне життя, і будь-яка історія через це стає ще цікавішою. Ну то як?

— Це дуже люб’язно з вашого боку…

— От і добре, тоді ходімо, — жінка жестом запросила дівчину у дім.

Вони піднімалися парадними сходами. Дівчина зупинилася і подивилась через плече. Жінка теж обернулася.

— Усе гаразд? — спитала вона.

— Так, — відповіла дівчина, і вони пішли далі.

Неллі розуміла, що дім великий і гарний, але навіть не уявляла, що всередині він виявився таким вишуканим: величний хол, широкі сходи, картини на стінах, м’який килим під ногами — усе створювало відчуття комфорту та затишку.

Після чотирьох циклів корабель «Буревій» добрався до точки призначення. Нейл підійшов до дверей, де стояла охорона.

— Мені потрібно зустрітися з Дубаско, — сказав Нейл.

— А мені потрібна чашечка баййя, — сказав охоронець, повернувшись до свого напарника. Вони зареготали.

— А ти, я дивлюся, жартівник, — серйозно відповів Нейл.

— А навіть якщо і так? — охоронець зробив крок уперед.

— Вікторе, заспокойся, — зупинив його напарник, — Дубаско зараз у кепському настрої, краще його зараз не турбувати.

— Просто передай йому, що Нейл хоче з ним зустрітися.

Другий охоронець якийсь час нічого не відповідав, усе зважуючи.

— Ну добре, зараз спитаю, — врешті погодився він і зайшов у двері. Через деякий час вийшов.

— Добре, проходь, але слідкуй за язиком.

Нейл нічого не відповів, кинув швидкий погляд на охоронця і пройшов повз.

— Нейле! — Дубаско розвів руки, на його обличчі була широка посмішка. — Сама Арасія тебе послала до мене! Проходь, сідай. Макі, налий нашому гостю щось особливе.

Макі був не дуже задоволений роллю, яку йому відвели, але веселий настрій боса його  завжди тішив. Тому що, коли Дубаско був у поганому настрої, у тебе могло полетіти все що завгодно, а його вибуховий характер був ще й небезпечним. Звісно, коли Дубаско повертався до свого звичного стану, він міг про дещо навіть шкодувати, але не усі це вже могли побачити.

— Нейле, не стій, сідай.

Дубаско сів навпроти.

— Нейле, як давно ми не бачились? Ти знаєш, мені завжди подобались такі люди, як ти: кмітливі, надійні, люди із принципами, а головне — тямущі. Ось із цим в наш час найбільша проблема. Коли ти в мене працював, я знав, що можу на сто відсотків на тебе розраховувати: якщо не зможеш зробити ти, тоді вже ніхто не зможе.

Дубаско говорив щиро, і на його обличчі була дружня посмішка.

— Але зараз не про це, — сказав Барон. — У мене для тебе є одне діло.

— У мене теж, — відповів Нейл.

— Це добре, — Дубаско задоволено потер руки, — це звучить як початок доброї угоди.

— Давай зразу розкриємо карти, — сказав Нейл. — Мені потрібні документи на корабель — такі, щоб пройти гіперлуп і щоб не виникло проблем.

— Можеш вважати, що вони в тебе вже є, — відповів Дубаско.

— Що потрібно від мене? — запитав Нейл.

— Зразу до справ, — задоволено сказав Дубаско. — Мені потрібно, щоб ти полагодив гравітаційний захват. Тут у нас стався один інцидент.

— Мені б було легше його відремонтувати, якби я знав, що саме сталося.

— Один негідник дещо мені заборгував, і він вже був майже у моїх руках, але він вирішив стрибнути у гіперпростір прямо з гравітаційного захвату.

— Це ризиковано, — сказав Нейл.

— Та ти що! Він ледь не знищив весь навісний ангар. Той Генк — скажений пес, але настане час, і він за все мені заплатить.

— А якої марки був корабель?

— «Вайпер» старої моделі.

— А з ним була дівчина?

— Дівчина? — насторожено перепитав Дубаско.

— Так, була, — до розмови приєднався Макі. Якби він подивився на свого боса, може, він би і замовк, але Макі на нього не дивився. — Дівчина, і з нею була ще та зелена огидна тварюка. Вона мені ледь очі не видряпала.

Нейл схопив Макі за барки.

— Де вона?

— Хто? — від несподіванки і страху Макі зовсім розгубився.

— Дівчина! Де вона?

— Я… я… не знаю…

Нейл відштовхнув Макі, взяв з підставки кубок з масивною основою, повернувся в сторону Дубаско і зробив крок уперед.

— Нейле, не роби того, про що потім будеш шкодувати, — сказав Дубаско, і в той же час у кімнату забігли охоронці. — Тобі ще потрібні документи чи ні?

Після невеликої паузи рука Нейла розслабилася, і він поставив кубок на стіл.