Глава 12

Майже безшумно за Снейком і його людьми відчинилися двері, і звідти вибігли дівчина і робот. Усі були зайняті розмовою, тільки Бернс помітив, як вони ледь не налетіли на Снейка і його людей, потім швидко розвернулися і побігли у протилежному напрямку.

— Якщо ви шукаєте дівчину…

— Не зараз, — перебив Бернса Макі.

— То що? — чоловік зі шрамом звернувся до Бернса, — ти хотів щось сказати про дівчину.

— Так, вона прямо за вами.

Снейк обернувся і побачив, що дівчина і робот бігли по коридору. Він різко вихопив бластер, перемкнув його у альтернативний режим вогню і вистрелив. Із його зброї вилетіла ракета. Робот з дівчиною підбігли до дверей, вони відчинилися, ракета встигла пролетіти у звужувальний отвір. Дівчина і Мет кинулися ліворуч до наступних дверей, але самонавідний заряд, зробивши дугу, влучив у спину робота. Мет зупинився, по всьому його тілу пробіг електричний розряд, і він рухнув на підлогу.

— Мете, Мете, вставай! — дівчина схопила його за руку і почала тягти до дверей. Робот поворухнувся.

— Що, де я?

— Вего?

— Неллі, що трапилося?

— У нас немає часу, Вего, підіймайся швидше!

По них почали летіти постріли із бластерів. Вони добігли до дверей, які розсунулися перед ними. Неллі побігла по коридору, потім зупинилась — нікого не було поруч. Вега стояла біля дверей.

— Вего, швидше!

— Зараз, мені потрібно ще декілька секунд.

Люди Снейка підбігли до дверей, але вони залишилися непорушними.

— Командоре, дівчина з роботом прямують до ангару, — передав по комутатору один із людей Снейка.

— Зрозумів.

Неллі і робот побігли далі, вони вибігли у інший коридор.

— Нам направо, — сказала Вега, — так ми зможемо дістатися до ангару.

Але за наступними дверима вони налетіли на Макі з його людьми. Макі схопив дівчину за руку, але в той самий час на його обличчя накинулася ящірка. Він закричав і відпустив дівчину. Вега схопила її за руку, і вони побігли далі. За наступними дверима був ангар, де стояв їхній корабель. Вони побачили капітана, який відстрілювався від озброєних людей. Неллі і робот підбігли до нього.

— Неллі, де ви, в біса, були? Я попросив вас чекати мене на кораблі, вас ніде немає. Вега заблокувала корабель і не відповідає.

— З кораблем, капітане, я зможу допомогти.

— Вега? Що… Добре, це потім. Розблокуй корабель.

— Так, капітане. Мені буде потрібно десь шість–сім секунд, будьте готові.

— Тіку, Тіку, малий, ти де?

Неллі дивилася навкруги, а потім побачила ящірку, яка сиділа поруч і дивилася прямісінько на неї.

— Тіку, треба на тебе повісити дзвіночок! — вона схопила його на руки.

— Готові? — спитала Вега.

Капітан подивився на Неллі, вона кивнула.

— Так, готові, — сказав капітан.

Вега підбігла до дверей зорельота і піднесла руку до сенсорного пристрою. Пішло розблокування: червоні ключі міняли свій колір один за одним на зелений. Капітан відкрив щільний вогонь, прикриваючи Вегу. Вони почули, як двері корабля відчинились.

— Давай, спочатку ти, — сказав капітан, — я тебе прикрию.

Неллі побігла до дверей, а капітан продовжував стріляти. Коли дівчина вже дісталася корабля, він вхопив два стрибкові заряди і побіг до відчинених дверей. Як тільки він забіг усередину, двері за ним зачинилися.

— У нас небагато часу, — сказала Вега, — вони зможуть відкрити двері дуже швидко, а я заблокувати їх не зможу, не маючи прямого доступу до систем корабля.

— Тоді ми відлітаємо прямо зараз, — сказав капітан і пішов на командний місток.

Він підняв корабель у повітря, і вони вилетіли із ангару, але корабель зупинився.

— Що ще? Чорт забирай! — вилаявся капітан.

— Схоже, нас утримує магнітний захват, — відповіла Вега.

Зависла тиша, а потім вони почули голос Мета.

— Де усі?

— Мете, ти тут? — зраділа Неллі.

— Так, але де я? І де мої руки?

— Мете, ти зараз знаходишся у бортовій системі, — відповіла Вега, — і тобі негайно потрібно виводити нас у гіперпростір.

Командор звернув до переходу, який вів до ангару. Справа були вікна огляду, з яких можна було бачити кораблі, що йдуть на стикування. В кінці переходу стояли озброєні люди. Один з них дивився через оглядове скло.

— Скажіть, командоре, — спитав той чоловік, — що вам потрібно? Може, вам потрібен мій корабель?

Командор повільно поклав руку на кобуру зі зброєю.

— Ні, — спокійно відповів він.

— Тоді, може, вам потрібен капітан чи… робот?

— Ні, — сказав командор.

— Тоді я не розумію, що… — він замовк, — хоча, здається, я знаю…

Він подивився на командора.

— Значить, дівчина. Вам потрібна вона… і що в ній такого?

Командор Шарк нічого не відповів, а просто продовжив дивитися на свого співрозмовника.

— Звісно, це не моє діло, — продовжив Барон, — але якщо вам потрібна дівчина, ми можемо домовитися. Наприклад, корабель і капітан — мій, а дівчина — ваша.

— Якщо наші інтереси не перетинаються, тоді це звучить як угода, — відповів командор.

— Добре, тоді домовились? — перепитав Барон.

— Дівчина моя, корабель ваш, — підсумував Шарк.

— Ви забули ще: капітан і робот.

— Капітан і робот мене ніяк не обходять, це ваш клопіт.

— Добре, хай буде так, — з усмішкою відповів Барон.

За його спиною почали лунати постріли. Потім включилися двигуни корабля, і він змив у повітря.

— Схоже, ваші люди дали маху, — посміхнувся Барон, — але бачите, як добре, що у нас є угода.

Барон з’єднався по комутатору: «У вас там усе готово? Будьте напоготові, як вилетить із ангару — починайте». Як тільки корабель покинув ангар, його одразу взяли у гравітаційний луч, і корабель зупинився.

— Ось, схоже, все і скінчилося.

— Я б не був так у цьому впевнений, — сказав Командор, дивлячись у оглядове скло.