Глава 8

Із гіперпростору вилетіли два кораблі і полетіли до бази міжпросторових стрибків. Через півтори години, як і казав капітан, вони були на місці. Командор у супроводі двох людей підійшов до рецепції.

— Ми вітаємо вас на базі міжгалактичних перельотів. Чим я можу вам допомогти? — швидко випалила дівчина добре завчену фразу.

— Мені потрібен управитель, — він відкрив доступ до своїх даних.

Дівчина пробігла поглядом.

— Добре, одну хвилинку, зачекайте.

Управителя не довелося чекати довго.

— Чим можу вам допомогти?

— У вас реєструвалась ця дівчина? — і перед управителем з'явилося зображення. Він просканував його сканером у сітківці.

— Так, і навіть я вам більше скажу: її було затримано.

— Значить, вона у вас?

— Ні, — беземоційно відповів управитель.

— Тоді де вона?

— Я не знаю. У нас трапився інцидент, вона скористалася нагодою і втекла.

— Куди? — почав втрачати терпіння командор.

— Не знаю, — спокійно продовжив управитель, — вони сіли на корабель і полетіли.

— Хто вони?

— Капітан корабля, його звуть Генк Меєр, дівчина Неллі Харіс і якийсь робот. Це все, що я можу сказати.

— Добре, — ледь стримуючись, процідив крізь зуби командор, — ви можете щось додати ще?

— Так, у неї були вилучені речі.

— Які?

— Зараз... Намисто, яке проходить як крадене, її особистий комутатор і якась тварина... зараз, а ось: ящірка. Вони були відправлені до сховища на планеті.

— Я можу їх отримати?

— На це питання, на жаль, я вам не можу відповісти. У нас стався інцидент, і якісь речі зникли.

Командор зробив глибокий вдих, щоб себе якось стримати.

— Який саме інцидент?

— Про це докладніше вам зможе розповісти екіпаж корабля. Я можу вас з'єднати з ними, якщо ви бажаєте.

— Так, я бажаю.

— Добре, тоді, будь ласка, йдіть за мною.

Він провів їх у кімнату для міжпросторового з'єднання і залишив там самих, а сам кудись непомітно зник.

Перед ними з'явилося зображення, де стояли двоє членів команди.

— Розкажіть хоч ви мені, що сталося?

— Ми везли вантаж, — почав старший офіцер, — як раптом із гіперпростору прямо біля нас вилетів корабель.

— Якої моделі був корабель?

— Це «Вайпер» старої моделі. Він так близько вилетів, — продовжив старший офіцер, — що у нас відключилися усі прилади, а потім з'явився робот із хусткою на обличчі. Він наставив на нас бластер і сказав, що це пограбування. Ми дочекалися слушної нагоди і напали на нього, щоб забрати бластер. Потім відключилося гравітаційне поле, а далі… коли ми прийшли до тями, його вже не було.

— З ним була дівчина?

Вони переглянулися.

— Ні, дівчини ми не бачили.

— Тож що зникло після пограбування?

— Та якісь дурниці: намисто та якась тварина, — вони знову переглянулися, — наче все.

Командор відключив зв'язок.

— То що це виходить? — почав розмірковувати командор. — Вони прилетіли на базу міжпросторових стрибків, їх затримали, потім вони втекли. Потім вони напали на корабель, вони вийшли із гіперпростору. Звідки вони прилетіли?

Він зробив жест рукою, і перед ним з'явилася карта.

— Для того щоб точно знати, де буде корабель для перевезень, вони повинні були мати точні дані. Ці дані вони могли дістати лише на Арці. Це виходить, що вони полетіли сюди, а потім повернулися, щоб пограбувати корабель.

«Вайпер» — доволі невеликий корабель. Більше ніж три заряди для стрибків на нього установити складно. Два вони вже витратили. Їм потрібно дістатися туди, де вони зможуть дістати заряди.

— Скоріш за все, — командор дивився на карту, — вони полетіли сюди.

Снейк подивився на карту.

— Ця база знаходиться у сірій зоні, і репутація у неї, м'яко кажучи, не дуже.

— Саме тому там можна без реєстрації дістати усе, що потрібно, — сказав командор. — Нарешті ми їх знайшли.