Глава 5

 Планета Ельдар

— Фіцо, скажи мені, коли вже прибуде підсилювач, який ти обіцяв ще того тижня?

— Нейле, послухай, я й сам його чекаю, але багато хто відмовляється робити гак, щоб залетіти до нас, а деякі відмовляються в останній момент, і цим ще більше затягують перевезення. Але я вже знайшов надійного перевізника і думаю, до кінця тижня підсилювач буде в нас. Нейле, ти мені ще раз скажи: він точно зможе добити до ретранслятора на «Халфі»?

— Точно, я все підрахував, і якщо прийде те, що я просив, тоді все буде, як я й обіцяв.

— Ти розумієш, Нейле? — мрійливо почав Фіцо, — якщо все запрацює, ми будемо в мережі сектору «Б7»! Це, можна сказати, наблизить нас ще більше до цивілізації.

— І, можливо, тоді нам не доведеться чекати доставки по тижню?

— Усе може бути. Нейле, до речі, як ти сам?

— Ти про що?

— Неллі полетіла, ти тут...

— Фіцо, ти управитель космопорту чи... мій психолог?

— По-перше, я твій друг, а по-друге, я бачу, що тебе щось бентежить.

— Їй просто потрібен час, ось і усе.

— Потрібен час їй чи тобі?

— Ти краще скажи, — змінив тему Нейл, — коли буде наступне зближення?

— Завтра по обіді. Ти, сподіваюсь, уже запасся чимось міцнішим, ніж вода.

— Я щось знайду.

— Стривай, — і у Фіцо, як у фокусника, з’явилася пляшка в руках, — тримай! Вона привезена із самого «Арена», — і він підняв вказівний палець угору, — це не якесь там синтезоване лайно, яке ти зазвичай п’єш.

— Я не дуже на цьому розуміюся і навряд чи зможу оцінити.

— Коли ти скуштуєш, ти одразу усе зрозумієш: «аренійське»! — сказав Фіцо і замріяно подивився вгору.

— Добре, — погодився Нейл і взяв пляшку, — я вип’ю чарку за тебе.

— Ні, ні, краще просто відчуй себе «аренійцем».

Нейл підняв пляшку вгору на знак згоди і пішов до спідера. Він під’їхав до дому і, щойно увійшов у приміщення, побачив, як блимає зелене світло сповіщення.

— Нейле, прийшло шифроване повідомлення, — сповістила його інтелектуальна система.

— Ти можеш його розшифрувати?

— На жаль, ні, це багаторівневий алгоритм шифрування, я нічого не зможу з ним зробити.

— Якщо ми його просто відкриємо?

— Це може зашкодити нашим системам. Також тут може бути вірус і взагалі все, що завгодно.

— Ми можемо якось це зробити безпечно?

— Так, я можу створити віртуальний простір, помістити туди повідомлення і там відкрити. Це дасть змогу контролювати процес і в разі небезпеки ізолювати і стерти повідомлення.

— Добре, так і зробимо. Скільки на це піде часу?

— Від трьох до семи повних циклів.

— Тоді починай.

— Роботу по ізолюванню повідомлення вже розпочато.

Нейл сів у крісло, відкрив пляшку, яку йому дав Фіцо, і налив у склянку. Спочатку він хотів увімкнути щось подивитися, але так і продовжував сидіти в кріслі. За вікном ставало усе темніше.

— Знаєш, мабуть, до хорошого теж треба звикнути, — сказав Нейл уголос.

— Що ви маєте на увазі?

— Це я про аренійське... як його... Воно міцне, пекуче, і горло не дере, але мені цього якось і не вистачає.

— Це, мабуть, справа звички.

— Може, й так, — відповів Нейл. — Знаєш, після того, як вона поїхала, тут стало якось...

— Тихо? — заповнила паузу інтелектуальна система.

— Ні, якось порожньо. Цей дім, він став зовсім іншим.

— Боюся, я вас не розумію.

— Та нічого, я сам не розумію.

Нейл відкрив очі від шуму... Термінове повідомлення... Термінове повідомлення!

— Що? — він протер очі. — Навіщо так... Добре, вмикай.

— Нейле! — він почув стривожений голос Фіцо. — Тут щось діється. Прилетіли якісь люди на двох кораблях. У них є всілякі документи, дозволи, вони ведуть якесь розслідування, і мені здається, вони шукають тебе. Вони переглядають усі журнали й записи. А ще кілька людей на спідерах кудись поїхали, схоже, у твоєму напрямку. Що б не відбувалось, будь обережним.

— Ти бачиш щось? — спитав Нейл інтелектуальну систему.

— Так, я бачу — вдалині піднімається пил. Може, це вони. Дуже схоже, що рухаються в нашому напрямку.

— Через скільки вони будуть тут?

— Я не можу точно сказати, не вистачає даних, але якщо взяти дорогу до космопорту і приблизне їхнє місце розташування — від шести до восьми хвилин.

— Те шифроване повідомлення, відкривай його!

— Але ж воно може бути небезпечним.

— Мені байдуже, відкривай!

Нейл почув голос чоловіка: дуже спокійний і зважений.

«Я сподіваюся, ви знайшли те місце, яке шукали, і сподіваюся, воно знаходиться якомога далі від Шанри. У зв'язку з останніми подіями, вам потрібно бути дуже обачними і в жодному разі не відвідувати цю планету. І... Неллі, якщо я все правильно пам'ятаю, це стосується в першу чергу. Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: це не погроза. Це попередження від друга».

— Усе, повідомлення знищено. Нейле, вони під’їжджають, приблизно через три хвилини будуть тут.

— Відкрий гараж.

— Нейле, зараз почнеться зближення, потрібно знаходитися в укритті!

— Ступінь наближення?

— Ступінь наближення середній — 3.2.

— Буде трохи спекотно, але в мене все вийде, я знаю гарну дорогу.

— Але якщо від спеки заглухне двигун чи щось піде не так?

— Негайно відкривай! — сказав Нейл.

— Двері до гаража відчинено.

Нейл витяг чип інтелектуального управління і спустився у гараж, де стояло два спідери: п'ятимісний і двомісний спортивний байк «Т» класу. Він одягнув захисні окуляри і куртку з аеронових волокон. Сів на байк і зірвався з місця. З куртки почали вилізати темні, немов нафтові, волокна, які обгорнули усе його тіло, утворюючи захисний костюм, що захищав від високих температур. Він їхав по рівнині, піднімаючи за собою стовп пилу.

Майже одразу як Нейл поїхав, до його дому увірвались люди у чорній формі. Вони усе ретельно обшукали, потім старший із шрамом на обличчі зв’язався з командором.