Глава 4

— Ось і на місці, — сказав капітан.

Вони наближались до великого кола, по боках якого розташовувалися стикувальні платформи. Велика споруда «Гіперлуп» дозволяла кораблям подорожувати дуже швидко на великі відстані, не використовуючи гіпердвигуни. На бортовій панелі заблимала іконка виклику.

«Корабель: 2355Б19, просимо вас пристикуватися до відсіку Л3В62 для формальної перевірки».

— Що? — спитала Неллі, побачивши здивоване обличчя капітана.

— Це якось дивно: зазвичай перевірку роблять на точці виходу. Тому що деякі речі, законні в одній системі, можуть бути незаконними в іншій, а відправник контролює лише номер відправлення, який дає космопорт. І якщо там усе чисто, тоді немає підстав завдавати собі зайвого клопоту.

— Так що ви думаєте: це формальна перевірка чи ні? — приєдналася до їхньої розмови Вега.

— Зараз спитаємо, — капітан натиснув кнопку зв'язку. — Я можу поцікавитись, що саме ви збираєтесь перевіряти? У нас щось не гаразд із ліцензією?

— Ні, порушень не виявлено, але в нас є деякі розпорядження, тому дійте за протоколом. Коли будете на місці, усім потрібно буде пройти перевірку.

— Добре, я вас зрозумів, уже підлітаю до стикувального шлюзу.

— Дуже добре.

На стикувальній платформі загорілося зелене світло, що дало дозвіл до з'єднання. Корабель трохи хитнуло, і низькочастотний гуркіт пробіг по обшивці й затих.

— Ось і все, можна виходити.

Вони йшли просторим, добре освітленим коридором, який був схожий на розрізану трубу. Попереду йшли капітан Генк, робот Мет і Неллі, яка тримала в руці переноску з ящіркою.

— Я капітан борта, — він назвав номер і активував голопроєктор на руці.

— Так, усе гаразд, дякую, можете проходити.

Наступним підійшов робот.

— У вас є особистий номер?

— Особистого номера не маю, — у голосі робота відчувалося роздратування.

— Він закріплений за кораблем, — додав капітан, побачивши не дуже схвальний погляд перевіряльника.

— Так, усе добре, проходьте.

Наступною підійшла Неллі.

— Що у вас тут? — перевіряльник указав на переноску.

— Це ящірка.

— Покладіть її на стелаж.

Вона деякий час розмірковувала, тримаючи переноску двома руками, а потім поставила її на платформу для речей.

— Будь ласка, зніміть ваше намисто.

Вона повільно зняла і поклала його на стіл.

— Міс, ці речі належать вам?

— Так, вони мої, а що?

— Ці речі, що у вас, — вони в розшуку, проходять як крадені.

Робот підійшов і подивився через плече Неллі.

— Отакої! Якщо для протоколу, я про це нічого не знав.

— Це якась помилка, ці речі мої, — заперечила дівчина.

— Не турбуйтесь, ми в усьому розберемося, а поки пройдіть з нами.

Він повернувся до свого напарника.

— Викличте службу безпеки.

Ще один працівник взяв Неллі під руку і завів за двері для службовців.

— Що ви робите? — випалив капітан, зробивши крок до офіцера.

— Сер, відійдіть і поки що нікуди не відлітайте. Ваша ліцензія тимчасово анульована.

— Скільки нам чекати?

— Я впевнений, це не займе багато часу, — беземоційно відповів службовець.

— Як на мене, він бреше, — сказав робот, нахилившись до вуха капітана.

Вони з роботом відійшли подалі.

— Ну, і що ми будемо робити? — спитав робот.

— Це якась нісенітниця, але якщо ми збираємось щось робити, нам потрібно поквапитись, поки сюди не прибули люди з СБ.

— Я згоден, — відповів робот, — пропоную визволити дівчину і вшиватися звідси.

— Звучить як план. Я сподіваюся, у нього є деталі?

— Капітане, довіртеся мені. Як тільки я потраплю до службового приміщення, вам буде потрібно здійняти пожежну тривогу.

— Але щоб туди потрапити, тобі потрібен буде ідентифікатор, а він є тільки у службовців. Як ти його дістанеш?

— Ви вже розповіли майже весь мій план, — розчаровано сказав робот. — Я і збирався взяти його у службовця.

— Як?

— Дуже просто, тільки мені доведеться спочатку його вирубити.

— Що?

— Капітане, не треба турбуватись, з ним усе буде гаразд. Я людську анатомію знаю на відмінно. Що там у вас: нирки, печінка, легені, два серця...

Капітан недовірливо подивився на Мета.

— Та жартую я, одне у вас серце, одне, — але капітан готовий був поклястися, що в голосі робота були сумніви.

— Гаразд, але будь обережним, і я зараз не тільки про тебе. Розумієш?

— Офіцере, офіцере! — робот підбіг до пункту перевірки і підійшов до головного. — У мене є важлива інформація, яка може вас зацікавити, ви розумієте, — робот став говорити дуже тихо, — я не міг це сказати, коли вони були поруч.

— Хто? Ви маєте на увазі капітана?

— Саме так! Ви не повірите, коли я вам усе розповім.

— Та кажіть уже!

— Ні, не тут. Ми можемо поговорити десь в іншому місці? — Робот озирнувся на всі боки, наче боявся, що їх побачать.

— Добре, — офіцер жестом показав, щоб робот йшов за ним, і вони пішли до службового приміщення.

Капітан, у свою чергу, потрапив до вбиральні і, упевнившись, що там нікого немає, зачинив вхідні двері, відірвав шматок пластмаси і підпалив її, перед цим змочивши зі своєї фляги. А коли вона розгорілась, він почав махати нею над головою, і дим поступово заповнював приміщення, поки не спрацювала пожежна сигналізація.

Поки у службовому приміщенні офіцер намагався розібратися в заплутаній історії робота, пролунала тривога.

— Нікуди не виходьте, я зараз повернусь.

— Звісно, — байдуже відповів робот.

Офіцер направився до дверей, але не зміг зробити навіть кроку, як в очах усе потемніло. Над тілом стояв робот.

— Ось ідентифікатор, а це що? — робот помітив на поясі зброю. — Та це ж паралізуючий бластер. Ні, ні, ні, я не можу його взяти, це буде неправильно. А хоча події можуть далі розгортатися по-різному, а ця штука може стати у пригоді.