Глава 2

Вони піднялись на борт. Генк показав Неллі її каюту. Як і попереджав Нейл, вона виявилася зовсім невеликою, навіть малою. Там було лише ліжко, дуже вузький столик і трохи місця для висувної полички.

— Неллі, влаштовуйся. На час польоту це буде твій особистий простір. Сподіваюся, у тебе немає клаустрофобії, — капітан посміхнувся. — Тобі не обов'язково постійно залишатися тут, можеш у будь-який час заходити на командний місток. Там у нас щось на зразок вітальні.

— У нас? — спитала Неллі. — Там буде хтось ще?

— Можна й так сказати. Ми відлітаємо за п'ятнадцять хвилин. Якщо хочеш подивитися на свій дім з висоти, тоді ласкаво просимо до центрального пункту управління.

— Тоді я буду там за п'ять хвилин. Більше мені навряд чи знадобиться.

Неллі зайшла до пункту управління. Якщо її кімната була більше схожа на маленьку комірчину, ніж на справжню кімнату, то командна рубка була великим приміщенням. Посеред якої було стільки місця, що спокійно міг би поміститися їхній п’ятимісний спідер, і ще залишилося б трохи вільного простору. По обидва боки були суцільні ряди сидінь, де могло розміститися багато людей. Далі приміщення звужувалося, у центрі стояв якийсь пристрій з пласким верхом, як у круглого столу, а далі вже було менше місця, там і починався командний місток.

Вона почула жіночий голос, який, здавалось, лунав звідусіль:

«Неллі, ти прийшла якраз вчасно. Корабель майже готовий до зльоту».

— Хто це? — спитала дівчина.

«О, вибач, ми ще не знайомі. Я — інтелектуальна система, що контролює всі системи на кораблі. Ти можеш звертатися до мене за номером: п'ять-шістнадцять, або "бортовий комп'ютер", чи просто "Вега". Як тобі буде зручніше».

— То це про тебе капітан казав, коли говорив «ми»?

«Може й так. Неллі, проходь до кабіни, капітан уже там».

Вона пройшла вперед і побачила в самому кінці невеликий підйом, де стояло декілька крісел. Вона сіла в одне з них біля капітана.

— Ти колись була в кабіні зорельоту? — запитав він.

— Ви жартуєте? Я всього раз у житті літала, і то була зовсім маленькою і майже нічого не пам'ятаю.

— Ми майже готові, зараз дещо перевіримо і будемо летіти, — він повернувся до приладів. — Вего, виклич Мета, він мені потрібен.

«Добре, капітане», — відповів бортовий комп'ютер.

Неллі сиділа у просторому кріслі й розглядала все навкруги, коли побачила, що підійшов робот. Він байдуже подивився на неї, підійшов до капітана і, демонстративно склавши руки на грудях, чекав, коли на нього звернуть увагу. Коли цього не сталося, він ледь схилився і звернувся першим:

— Капітане, на моєму місці хтось сидить.

— Ти вже тут, це добре. Знайомтеся: Мет — це Неллі. — Дівчина помахала йому рукою. — Привіт. Метом мене називає капітан, а ти можеш до мене звертатись за номером: п'ять-шістнадцять, — сказав робот.

— А ви з Вегою… одружені? — несміливо запитала Неллі.

— Що? Ми, я і… ні, звичайно, що ні. Щоб ти розуміла, я з Вегою і є один робот. Просто на конвеєрі виникла помилка, і коли переносили сітку мозку в наші нейрони, щось пішло не так: в одну матрицю було записано дві сітки — але не повністю. Ми сформувалися по-різному, але одночасно активним може бути тільки один з нас. Проте, якщо скористатися ретранслятором корабля, тоді ми можемо діяти одночасно. Так капітан має двох помічників за ціною одного.

— Ти хочеш сказати, що ти робот із роздвоєнням особистості? — уточнила Неллі.

— Я нічого не хочу сказати, я тобі кажу як є.

— Вибач, а чому одразу все не поправили? — спитала дівчина.

— Перенесення сітки мозку — дуже складний процес. Під час перенесення копія донора знищується. Це якось пов'язано з параграфом про клонування особистості, який забороняє, щоб було дві копії одночасно. А гроші вже витрачені, а компанії, як правило, не хочуть викидати їх на вітер і використовують закон про захист свідомих видів, щоб нас не знищувати. Але за законом провести не можуть, тому й не зареєструють, — він замовк, а потім додав: — Кляті бюрократи.

— Але ж це їхня помилка, чому вони так роблять, це неправильно?

— Вони так роблять, тому що можуть. Ось і все.

— А як же тоді без номера?

— Всі, у кого немає номера, мають бути обов’язково зареєстровані на якійсь структурі чи закріплені за космічним кораблем, як я, наприклад. Ми не можемо бути незалежними, і постійно потрібно підтверджувати тимчасову ліцензію, — він відсторонено подивився через лобове скло.

Дівчина не змогла підібрати потрібні слова для підтримки і промовчала.

— І взагалі, чого я тобі це все розповідаю? — він повернувся до капітана. — Що ви кажете потрібно зробити?

— Я хотів, щоб ти перед вильотом ще раз усе перевірив, — сказав капітан.

— Зрозумів, виконую, — відповів робот і пішов.

— Не переймайся, — сказав капітан.

Але дівчина все продовжувала думати про це, її дуже вразила історія, яку вона почула.

— Вего, перевір усі показники ще раз, поки є час, і зроби повну діагностику.

— Добре, капітане.

— Усі системи в нормі, — за деякий час відповіла вона.

— Корабель також, — приєднався по зв'язку Мет.

— Тоді полетіли, — сказав капітан.

Неллі відчула невелику вібрацію від двигунів. Вони злетіли і, не набираючи висоти, рухалися низько над землею тим самим шляхом, яким Неллі їхала до космопорту.

— Бачите той пил отам попереду? Мабуть, то Нейл, — сказала дівчина, схопившись з місця і впритул підійшовши до лобового скла.

Вони зменшили швидкість і підлетіли так близько, що можна було побачити, хто був за кермом. Дівчина вигукнула: «Це точно він!» — і помахала рукою.

Нейл подивився вгору. Над ним повільно пролітав «Вайпер». Він підняв руку. Корабель проплив далі, у напрямку дому.

Неллі побачила на рівнині самотній дім, де вона прожила майже все життя, і дівчина відчула смуток.

— Усе добре? — спитав капітан.