Глава 1

Нейл стояв і дивився, як дівчина гралась з ящіркою. Вона кидала невеличкий м'яч, а ящірка, підіймаючи пилюку, бігла за ним, зупиняла його мордою і відбивала хвостом у бік дівчини. Вони часто грали ввечері на подвір'ї, але тільки зараз Нейл замислився, як багато часу минуло. Найбільше він боявся змін, але розумів, що вони невпинно наближаються. Неллі побачила його й помахала рукою, він кивнув їй у відповідь. Вона зрозуміла: час повертатися, — підібрала м'яч, що підкотився до її ніг, і пішла в дім.

— О, дядьку Нейле, що так приємно пахне? Ти вже приготував вечерю? Сьогодні ж мій день готування.

— Нічого, мені не важко.

— Ти знаєш, що готуєш краще за мене?

— Звісно, знаю. Я ж тебе вчив, у тебе непогано виходить, але до мене тобі ще далеко.

— Яка неприхована скромність, — усміхаючись, відповіла дівчина.

Він поставив біля неї тарілку з їжею і сів навпроти. Його веселий настрій поступово зник з обличчя.

— Ти точно вирішила летіти?

— Так, Нейле, ми вже це обговорювали. Якщо я цього не зроблю зараз, наступна можливість буде тільки через три роки, а через три роки, — вона зробила паузу, — я вже буду… старою.

— Неллі, тобі буде вісімнадцять тільки через два тижні. Через три роки ти не будеш старою.

— Так, я знаю, але мені хотілось це зробити ще раніше, попередній обряд проводили, коли мені було п'ятнадцять, тоді я ще була малою, але тепер я його нізащо не проґавлю. Дядьку Нейле, не переймайся, усе буде добре. Я швидко злітаю туди, пройду обряд і відразу повернусь. І питання: ти ж приєднаєшся? Мені буде дуже приємно, якщо ти будеш поруч. Я не знаю, чому тобі та планета так не подобається, але, сподіваюся, це не стане на заваді.

— Звісно, я буду. Я ж не можу пропустити таку важливу подію для тебе, але буду трохи пізніше. Ти мені краще скажи: ти ж не збираєшся брати з собою ящірку?

— Звісно, збираюся. У мене і в думках не було залишити його тут самого.

— Ти просто ще раз усе уважно обміркуй: це хижак. Він добре ставиться лише до тебе, але це не домашня тварина, він небезпечний.

— Він не небезпечний, він іноді буває агресивний, але тільки тоді, коли мене захищає.

— Він шипить навіть на мене, я боюсь навіть представити, як він буде реагувати на інших.

— Я візьму з собою переноску, де він буде увесь час моєї подорожі. Не хвилюйся, усе буде добре.

— Я просто кажу: будь із ним обережною. Не вистачало, щоб він відгриз комусь пальця.

— Не переймайся, я ж кажу: усе буде добре, я буду за ним приглядати.

— Ти вже приготувала усе, що тобі необхідно на завтра?

— Так, я зібрала усі необхідні речі. А хто мене повезе?

— Один мій старий приятель.

— Він прийде до нас у гості?

— Ні, але він чекатиме на нас уранці.

— Якщо він старий приятель, чому б вам не зустрітися, поговорити, випити чи що ви там зазвичай робите?

— І потім, щоб він віз тебе напідпитку? — він посміхнувся. — Тобі сьогодні потрібно лягти спати раніше.

— Навіщо? Я думаю, на кораблі буде справ небагато, і в мене буде вдосталь часу, щоб виспатися.

— Неллі.

— Добре, добре. — Дівчина прибрала посуд і показово позіхнула: — Мабуть, піду сьогодні ляжу раніше.

— Гарна думка, — сказав Нейл з посмішкою.

— На добраніч, дядьку Нейле.

— На добраніч.

Нейл підійшов до п'ятимісного спідера з відкритим верхом і поклав усі речі на заднє сидіння. Неллі стояла поруч, тримаючи переноску, охопивши її обома руками. Дівчина давно вже мріяла поїхати кудись, побачити світ, але тепер, коли вона вперше в житті зібралась в дорогу, їй стало якось сумно, що вона покине це дуже їй знайоме місце.

— Ну що, готова?

— Так, — ящірка сіпнулася в переносці. — Тіку, агов, легше! Я тебе ледь не впустила! Тобі, мабуть, там незручно, я тебе розумію, але тобі потрібно заспокоїтися і бути слухняним. Мені, до речі, теж зараз нелегко. Та й ти важкенький.

— То, залишайся, ще не пізно?

— Я ж кажу: готова. Просто хвилинка слабкості. Вона вже пройшла.

Неллі сіла на переднє сидіння, не випускаючи переноску. Спідер піднявся на пів метра над землею, і вони рушили вперед. На Ельдарі майже зовсім не було доріг. Пусті рівнини, які були майже без рослин, потріскана земля, що простягалася до горизонту. Теплий вітер роздмухував її волосся, ледь чутно гурчав двигун. Неллі любила їздити, це завжди її заспокоювало.

Вони зупинилися біля космопорту, якщо можна було так назвати це місце. Ельдар був планетою, яку мало хто навідував. Інколи тут бували торговці, що пролітали повз, але й вони були нечастими гостями. Нейл підійшов до чергового, вони поговорили, і він повернувся, і вони проїхали на територію космопорту. Неллі була тут кілька разів, але до кораблів ніколи близько не підходила. Вони зупинилися біля одного із небагатьох кораблів.

— Нейле, це він? Ти казав, цей корабель невеличкий.

— Так і є.

— Ти, мабуть, жартуєш! Він величезний.

— Це все залежить, з чим його порівнювати.

— Наприклад, з нашим домом.

— Нашому дому не потрібен двигун, щоб стрибати у гіперпростір.

— Та який там гіперпростір, він ледь дах витримує.

— Не вигадуй, у нас надійний будинок.

— Та я жартую. Слухай, якщо корабель такий великий, тоді, мабуть, і каюта в мене буде не маленька?

— На твоєму місці я б на це не дуже розраховував. У таких кораблях не маленька каюта, як ти кажеш, лише у капітана, а в інших… ти сама все побачиш.

— А чому не зробити зразу, щоб усім було комфортно?

— Тому що «Вайпер» розроблявся як системний бойовий корабель і ніхто тоді не думав про такі дрібниці, як комфорт. Перші моделі таких кораблів не мали місця для встановлення міжпросторових двигунів, але потім технології пішли вперед, вони стали набагато меншими, і в деяких місцях почали такі кораблі перероблювати, як правило, не зовсім легально, і встановлювати на них двигуни для міжпросторових стрибків та використовувати для міжгалактичних подорожей.