19. Торгівельники

Ніч на фермі пройшла спокійно. Тиша заколисала стомлених людей. Контрабандисти спали наче у раю, й прокинулися пізно. У будинку залишилася тільки кухарка Белус. Ті і Ілла працювали на конюшні.

Мілен знайшла кота на першому поверсі. Морок солодко спав під м'якенькою ковдрою на дивані.

– Я вже злякалася, – дівчина сіла поруч зі звіром погладила його між вухами, – думала ти полетів собі.

Белус поставила на кам'яний стіл велику тарілку з млинцями. З усмішкою відповіла замість звіра:

– Та куди він би тут полетів? Ми з ним всю ніч настоянки з лікерами дегустували. Передегустували трохи, він ледь на ногах стояв. Доплентався до канапи, впав на неї й заснув, – жінка повернулась до кухонної машини, – шкода, що говорити він не вміє, але думки добре передає. Ф'юрі у нас магиня невдаха, навчила нас усіх чути думки, щоб ми могли з мурахами спілкуватись. Але кіт у вас не дуже товариська істота, слухає вивчає. Здається, людей ще погано знає.

Мілен ошелешено подивилася на кухарку, перепитала:

– На лапах ледь стояв?

– На ногах, – кухарка відчинила дверцята однієї з секцій кухонної машини, де на противнях пеклися млинці, – допоможеш мені на стіл накрити? Він певне твій брат? Схожі наче дві краплі лікеру, велика крапля й маленька. Тільки ти кучерява, а у нього волосся пряме й дуже довге, він його у вузол на потилиці загортає, наче дівчина, – Белус розсміялася згадуючи.

– Названий брат, – відповіла Мілен, і голосніше сказала, скочивши з дивана, – так допоможу. Тільки я не знаюся на цих домашніх справах.

– Мама не навчила? – усміхнулася жінка.

– Моя мама загинула, коли я була ще зовсім маленькою, мене тато ростив, – відповіла нодійка.

Кухарка ставила тарілки з сиропами і соусами на стійку, Мілен переносила їх на кам'яний стіл.

– Маленька, – зітхнула жінка, – У мене тільки мама й була. А нас у неї аж шестеро, троє своїх і троє прийомних. Ще та зграя. І усі цуценята. Уявляєш, як ми робігалися у різні боки на чотирьох лапах, дурненькі були ще. На планеті війна, наше місто обстрілюють і зачищають. Загарбники полюють на перевертнів, і серед усього цього моя бідолашна, зовсім юна мама з цуценятами, які ще форму не контролюють і трансформуються мимоволі, чи скиглять, чи плачуть. Ховала вона нас по підвалах у каналізації у тунелях метро. Так ми в підвалі і виросли. Коли нас врятували Захисники, нам напевно по років п'ять вже було. Я тобі розповідаю, тому що ти ж наша, хоч ти з з тих, з вищих.

– Так я ваша, – погодилась Мілен.

– А він гарний хлопець, такий гарний що коли дивишся на нього, серце болить, Про себе нічого не розповів, мене слухав, а я хильнула зайвого, язика розпустила. Розповіла про своє життя як рідному Захищай його він зовсім беззахисний, життя не знає.

– Або надто добре знає, – відповіла Мілен, – вам він першій відкрився.

– Дивина яка, а я думаю чому він на ваших руках постійно, хто ж його так налякав?

– Ми не знаємо хто його так налякав. Знайшли у кріо–камері на планеті–дереві, він там п'ятсот років спав. Розбудили і у людській формі ніхто з нас його ще не бачив.

Бідний хлопчик, – зітхнула жінка, – мене Белус звуть, я велика лисиця.

– Мілен, – дівчина наважилась, – Тейл.

Зелені очі великої лисиці вирячилися на нодійку:

– Вперше бачу живого. Мертвого не бачила. Ось це дивина. Він також?

– Він також, – посміхнулася Мілен.

Кіт прокинувся:

– Мурр?

– Ну ти, – тільки й сказала дівчина до кота, – алкоголік. Я, напевно, образилася.

– Мур? – здивувався кіт.

– Кави хочете? – запитала Белус.

За півгодини сонні контрабандисти зібралися на першому поверсі. Чоловіки побачили млинці і наче зачаровані сіли за стіл. Джетт хотіла утриматися від калорійного сніданку, але млинці так звабливо пахли, що вона за мить відмовилася від намірів їсти на сніданок салат. Останньою прийшла Сін, на голові у дівчини був тюрбан з мокрого рушника, вона годину приймала ванну з піною. Відразу підхопила кота зі стійки, де той хлебтав солодку каву з блюдця, і сіла за стіл.

– Млинці! Обожнюю млинці! – раділа дівчина. Поставила тарілочку з кавою для кота на стіл. Кіт ладен був вкусити Сін та стримався. 

Белус запитливо подивилася на Мілен, дівчина заварювала собі другу чашку кави, вона вже перепробувала всі види млинців сиропів і соусів, тепер насолоджувалась гарною кавою, у яку Белус підливала трішки лікеру для смаку.

– А вона знає про те, що твій братик не зовсім кіт? – пошепки запитала Белус у Мілєн.

– Знає, але вона його в трансформації ніколи не бачила і думок не читає, тому він для неї поки лише кіт, – відповіла Мілен.

– Любиш млинці і ванну, залишайся на фермі, – запропонувала мама Бейла, вона увійшла в будинок, принесла з собою запах коней. За Ті прийшла Ф'юрі на порозі зняла брудні чоботи. Ця жінка магиня була з незнайомцями дуже мовчазна. Вона підморгнув коту, теж сіла за стіл.

Мілен почула їх уявний діалог. "Привіт малий. Ти як? Голова не болить? Стільки випити » – посміхнулася Ф'юрі. Морок відповів, «Привіт, я нормально, а ви як?».