18. Ферма

На Лисові відчинили малий люк. Керт побоювався що у корабель залізе тіппурська комашня, а йому й без того досить клопотів.

Бейл вистрибнув з корабля першим, закричав – "Мамуля!" Побіг до жінки, яка стояла у колі світла, серед великих світлячків. 

Мілен подумала, що ніколи не забуде цього видовища. Перше, що вона побачила ступивши на трап після приземлення на Тіппуррі – величезні термітники, заввишки у десять–п'ятдесят метрів, між їх стрімкими стінами, сиділи великі світлячки, вони дзижчали наче електричні прилади. Одне це бачити "ландшафті" на моніторах, чи у голограмі, і зовсім друге опинитися серед цих збудованих комахами веж, відчути сухе повітря з дивним присмаком кислоти. Почути скреготіння і зжижчання тисяч різноманітних комах. Глянути на верх і побачити над кораблем перламутрові хітинові пластини зі срібним ворсом на черевці дядечки – тридцятиметрового жука, що вміє літати, а зараз охороняє Лиса. Усе здавалося навіть святковим через вогники.

Перед трапом корабля стояла гарна, довговолоса струнка білявка у комбінезоні механіка. І лобуряка Бейл – чолов'яга близько двох метрів зростом, біг до тендітної незнайомки з радісним ревом – "Мамуля!!" Це було зворушливо. Дивно, у Мілен ніколи не викликало сліз людське горе, але щоразу виступали сльози, коли вона бачила щасливих людей.

Бейл підхопив на руки свою маленьку, витончену матусю, кружляв з нею на руках, ледь не впав. 

– Мій маленький велетню, – ніжно воркувала мама Бейла, голос у неї був хрипкий, прокурений, зовсім не підходив до її гарного, дуже молодого обличчя, – постав мене хлопчику на планету, – засміялася жінка.

Ніжності і турботи у господині ферми вистачило на всю команду. Вона обняла кожного гостя, всім сказала про те які вони чудові і красиві, погладила кота і запропонувала гостям йти за нею.

На зустріч гостям вибігли комахи, розміром як великі собаки, схожі на мурашок і богомолів. Сін зойкнула, коли один з мурах торкнувся її. Кіт зашипів коли до нього потяглася клешня.

– Не бійтеся, це мої собачки, – усміхнулася мама Бейла, – п'ятий фу. Не лякай гостей! Вони не кусаються. І комашки мої також не кусаються, без наказу.

Бейл обняв великого мурашку–песика, назвав його – першим. Мураха потерся об ноги хлопця і тріщав жовнами.

– Дивовижна планета, – тільки й сказала Джетт, – сподіваюся павуки, у вас тут, як домашні тварини, не бігають?

– Не бійтеся, – усміхнулася мама Бейла, – Павуки живуть тільки у тропічній зоні. Вони не йдуть ні з ким на контакт. Якщо не хочуть зжерти. Ми самі їх тут, у нас, боїмося.

Лабіринт між термітниками освітлювався світлячками. Комахи сиділи на стінах термітників, літали хороводами, сперечаючись яскравістю з зірками, створювали затишок. Таке маленьке, для цього місця, звичне побутове диво.

Гості пройшли за господинею метрів сто і вийшли до будинку з круглим дахом. Світлячки злетілися на велике подвір'я, сіли на землю й дахи різноманітних будівель. На подвір'ї було світло, наче на вулиці великого міста вночі.

– От дивина ці комашки з яскравими дупками, я все очікую коли вони почнуть створювати рекламні надписи, щось на кшталт, "Найсвіжіше молоко у галактиці, тільки тут і тільки сьогодні!" – жартував Алю.

– У нас немає молока ніякого, крім сухого, воно точно не найсвіжіше. Кобилячого не виробляємо усе йде для лошат. Але ідея цікава, – відповіла мама Бейла і розсміялася, – уявляю собі таку рекламу на вершинах наших термітників.

– Алю! – здивувалась Джетт, – ти вмієш говорити без нецензурних вставок?

– Та ну, ніяково якось, в гостях треба справити гарне враження, – механік Лиса почервонів.

– А на кораблі можна і без вражень і з виразами? – буркотів Керт.

– Так ви ж моя сім'я, – знизав плечима Алю.

Мурахи охоронці забігли під головний будинок, що стояв на сваях.

Усі будинки на фермі побудовані з однакових камінців, схоже це був продукт життєдіяльності термітів, про який розповідав колишній космодесантник Бейл. Між камінням якась жовта субстанція. А дах, колись був хітиновим панциром величезного жука. Біля будинку стояла стодола, також з дахом із панцира, далі стайня, на стайні дах з панцирів термітів, складених наче глиняна черепиця. Поруч зі стайнею знаходився великий манеж, за манежем видно було купола теплиць, огороджені левади. Над левадами чатувало два дядечки. Охороняли кобилиць з лошатами, вони вільно ходили під навісом і просто неба, тут була весна, ночі теплі. Всю територію ферми, оточували термітники наче стіни фортеці.

З будинку вийшло три жінки. Бейл до них побіг, як немовля до няньок розчепіривши руки. 

Контрабандисти бачили багато різних планет, та Тіпурра їх вразила. Останні дні були настільки насичені, наче після відвідування алмазної планети пройшов місяць, а не п'ять скажених днів. А тут було так затишно, і з будинку пахло смаженим м'ясом, тушкованими овочами, свіжою зеленню і пряними травами.

– Їсти хочете? – запитала мама Бейла у своїх гостей, – заходьте. Мій дім ваш дім.

Лампи які освітлювали кімнати зацікавили Алю, він торкнувся першої відчув м'яку оксамитову на доик поверхню, це була висушена шкіра жука світляка. Під шкірою рівним світлом горів вогник, механік придивився і побачив яскравий вогник у напівпрозорому міхурі. Сам міхур висів у повітрі, як повітряна кулька, його прив'язали до стіни.